Page 510 - 6816

людини, вона довела людство до антрополого-глобальної
катастрофи. Ідеологія персоналізму породжує нову – особистісну –
ідентичність, що лише намітилася в життєдіяльності людської
спільноти. Ідеологія персоналізму має розвиватися на засадах

української ідентичності, основи якої сягають часів трипільської
культури. Українська культура надає для цього багатий матеріал.
Ідеологія персоналізму створює філософські умови для реалізації

ідей Г. Сковороди щодо спорідненої праці. Ідеологія персоналізму –
це шлях до практичної реалізації потреби людини бути в житті
особистістю, що відповідає глибинам людської психіки в духовному
вдосконаленні. Дотепер традиційні ідеології є інструментом

розбудови зовнішніх умов життєдіяльності людини та механізмом
маніпуляцій свідомістю народних мас. Ідеологія персоналізму – це

ідеологія розвитку духовного потенціалу людини, яка, з одного
боку, увібрала в себе християнські цінності, зокрема пріоритет
духовного над матеріальним, а з іншого, – актуалізувала потребу в
новітній ідеології.

Із соціально-політичної позиції ідеологія персоналізму – це
філософія міри у відносинах між різними суб’єктами соціально-
політичної діяльності за умов пріоритету духовного над

матеріальним. Ідеологія персоналізму – це підґрунтя розбудови
нового типу органічного суспільства [630, с. 304], «діяльного
суспільства» Етціоні [689] – особистісного суспільства, що здатне
узгоджувати суперечності між різними суб’єктами діяльності.

Сучасні європейські філософи (З. Бауман, Д. Белл, Е. Тоффлер та
ін.) розмірковують щодо нових форм суспільного життя, але поки
що немає ідеології його розбудови. Ідеологія персоналізму здатна

накреслити нові виміри людського буття, зокрема змінити характер
відносин людини з владою (діалогова, аристократична демократія)
[630, с. 43] та людини з природою.
Ідеологія персоналізму, з одного боку, наближає політику до

людини, а з іншого, – ставить політику й політиків під контроль
громадянського суспільства та робить потребу самоактуалізації
практичною нормою соціально-політичного життя. Ідея гідності

була сутнісним смислом трьох українських революцій періоду
незалежності. Говорячи про зміст Помаранчевої революції, Р. Кісь
зазначив, що вона творила нові смисли як у середині окремих осіб,

так і в нації загалом [258, c. 319]. Зміст цих смислів полягає в тому,
що Майдани поступово робили людину суб’єктом історичної

510