Page 515 - 6816

національної ідеології є першочерговим завданням української
нації та її еліти. Ідеологія персоналізму є відбиттям первоначал
суспільного буття, бо перекладає складні для розуміння
філософські ідеї соціально-політичною мовою, сприяє тому, щоб

людина ставала свідомим суб’єктом діяльності.
У марксистській філософії та ідеології представники різних
класів сприймали одне одного як класових ворогів. Ідеологія

персоналізму заперечує такий підхід. Метафізична теорія
особистості успадковує попередній підхід: «кожна людина –
особистість», але визнає очевидний факт, що люди не рівні
за їхніми спонуканнями, рівнем інтелектуальних і духовних

можливостей, що знаходить відображення в законі: «Особистість –
принцип буття». В умовах особистісної парадигми буття різні типи

людини не виключають одне одного, а взаємодоповнюють, що
створює умови для солідарності.
Ідеологія персоналізму сприятиме осмисленню причин трагічної
української історії, відродженню моральності та формуванню

особистісних цінностей у суспільстві: пріоритету духовного над
матеріальним, суспільного інтересу над приватною та корпоративною
вигодою, моралі над політиканством, пріоритету професіоналізму і

освіченості над ірраціоналізмом і хамством. Ідеологія персоналізму
зорієнтована на те, щоб людина відчувала єдність зі своєю державою,
ставала свідомим суб’єктом економічної, соціально-політичної,
культурної й духовної діяльності. Буття – це участь у національному

дискурсі, процесі прийняття рішень, а небуття – це відчуженість від
суспільного буття.
Ідеологія персоналізму відповідає, з одного боку, первоначалам

суспільного буття в умовах глобалізації, а з іншого, – українській
філософській традиції, духовним основам української нації і є
логічним продовженням націоналістичної ідеології. Ідеологія
персоналізму відкриває дорогу тим, хто здатний керуватися

інтересами української нації, і навпаки, ставить обмеження для того,
хто спонукуваний власною вигодою, але прикривається інтересами
суспільства. Ідеологія персоналізму легітимізує принцип духовної

ієрархії й робить абсолютно прозорим закон: «Хто є хто за своїм
духовним потенціалом і результатами діяльності». Персоналістична
ідеологія все називає своїми іменами і приховане робить очевидним.

Це небезпечно лише тим, хто не має відповідного духовного
потенціалу та змушений це приховувати, щоб утриматись при владі.

515