Page 508 - 6816

Орієнтація на власну вигоду, лінійне мислення, нездатність в
інтересах нації побачити власний інтерес доводить, що посередня
людина, з якої складається чинна еліта, неспроможна вивести
Україну з парадигмальної кризи.

Отже, завданням підрозділу є формування основних положень
ідеології персоналізму як національної.
Проблеми, що сьогодні постали перед українською людиною,

неможливо вирішити в межах традиційних ідеологій, які вичерпали
свій конструктивний потенціал, – потрібна нова ідеологія.
Український філософ П. Копнін (1929–1971) сформулював
фундаментальну вимогу щодо будь-якої нової ідеї: вона має

ґрунтуватися на нових знаннях про суб’єкт та об’єкт [274, с. 225].
Натомість чинні знання про людину як суб’єкта діяльності

продовжують ґрунтуватися на концепті «кожна людина –
особистість». Для формування ідеології персоналізму як нової ідеї
(Дестют де Трасі) сьогодні є всі передумови. Але нових знань про
суб’єкт та об’єкт діяльності недостатньо. Розроблення нової

ідеології потребує також нової методології. Гадаємо, що
методологічним підґрунтям може бути пріоритет духовного
над матеріальним і метафізична теорія особистості. Поділяємо

фундаментальну ідею М. Михальченка та З. Самчука, що ідеологія
відбиває первоначала суспільного буття, але має сформулювати їх
науково-популярною мовою.
Суттєвий внесок у розуміння ролі та значення національної

ідеології зробив Р. Кісь у праці «Фінал третього Риму. Книга друга.
Осторонь Азіопи» (2007). У контексті роздумів Д. Донцова він
зазначає, що українська ідея «прагне вимовити себе в засадничо

новому – парадигмально новому – слові <…> у цілком новій
мережі смислів» [258, с. 95]. Визнаємо доречність такого
узагальнення й поставимо за мету відшукати це парадигмальне
слово, яке б увібрало в себе смисл буття української людини й

нації, тобто поєднало в собі конкретне та загальне. Р. Кісь
усвідомив, що формування новітньої української ідеології можливе
лише за умови самоактуалізації її носіїв, що, своєю чергою,

потребує актуалізації філософської думки. Пошук парадигмального
слова приводить дослідника до аналізу духовного стану сучасної
людини. Філософ змушений визнати, що деяка частина українців

знеособлена й нагадує «Das Man» (несправжнє існування людини)
М. Гайдеґґера та «одновимірну людину» Г. Маркузе [258, с. 139].

508