Page 509 - 6816

Позитивним у цих роздумах є те, що Р. Кісь пов’язує українську
ідею з людськими якостями. Ці узагальнення наводять його на
думку, що парадигмальне слово треба шукати в поєднанні
української ідеї з людськими якостями, але висловити цей зв’язок

одним поняттям, яке б узагальнювало минуле, пояснювало
труднощі сьогодення й накреслювало майбутнє, філософ не зміг.
На основі дослідження взаємовпливів української ідеї та

дійсності, Р. Кісь відзначив, що українська ідея має протидіяти
фальшивим східноєвропейським і західноєвропейським міфам-
ідеям, яким властиве глобальне лицемірство. Українську ідею
Р. Кісь пов’язує з християнством і стверджує, що вона має

перетворити Україну на потужний осередок духовності, що
сприяло б Новохристиянському Ренесансу в Європі. Р. Кісь у

контексті поглядів Д. Донцова на українську ідею зазначає, що вона
має охопити раціональний та ірраціональний складники свідомості
людини й стати підґрунтям самореалізації нації. За цих умов
Україна стане центром духовного відродження в епоху

знеособленої глобалізації. У цьому Р. Кісь вбачає місію України на
європейському континенті [258, с. 131].
Сучасний український психолог і філософ А. Фурман підносить

проблему української національної ідеології до стратегії
національної безпеки й зазначає, що українцям потрібні
«провідники-особистості, котрі здатні повести за собою у справі
українотворення народний загал і нести повну відповідальність за її

уреальнення» [600, с. 9]. Відсутність державної ідеології на 28-му
році незалежності однозначно свідчить про те, що сучасна
інтелектуальна й політична еліта не зробила висновків з

ідеологічної та політичної поразки української революції
1917–1921 рр., Помаранчевої революції, Революції Гідності.
Осмислюючи роль і значення української ідеї й національної
ідеології, М. Попович зазначає, що їх необхідно сприймати як

культурний феномен і винести за рамки політичної боротьби [432,
с. 82]. Погоджуючись з цією думкою, додамо таке. Ідеологія
персоналізму для своєї реалізації потребує не політиків, а

інтелігенції, яка б стала втіленням ідеї особистості.
Ідеологія персоналізму долає попередні форми ідентичності.
Сьогодні в суспільстві, й українському зокрема, панує ідентичність

споживача, нав’язана людиною посереднього рівня розвитку. Ця
ідентичність не відповідає ні зовнішнім, ні внутрішнім потребам

509