Page 502 - 6816

в матеріальну й духовну скарбницю нації. Суттєвою ознакою
націоналізму як нового суспільного ладу є постулат праці як
моральний імператив.
Після ознайомлення з цими роздумами стає зрозумілою

ненависть більшовиків і радянської влади до української нації та її
провідників. Християнство було найпершим ідейним ворогом
матеріалістичної філософії й більшовизму зокрема. Українство як

носій християнських ідей не могло не спричинити агресії як на
Заході, так і на Сході.
Підсумовуючи, зазначимо, що світоглядною основою
ідеологічних поглядів Я. Стецька є персоналізм, а економічною –

суспільна власність. Особистість як уособлення досконалості й
соціально-політичної зрілості людини лежить в основі українського

націоналізму, змістом якого є виховання в людині потреби бути
суб’єктом діяльності; орієнтація на духовні й моральні цінності,
укоріненість людини в життєдіяльності нації. Національна
ідеологія в розумінні Я. Стецька охоплює економічні (проблема

власності), соціальні (проблема класової боротьби), політичні
(проблема свободи й рівності), морально-етичні (праця як
моральний закон), світоглядні (пріоритет духовного над

матеріальним) аспекти людського й суспільного буття. Специфіка
сучасної соціально-політичної ситуації в України полягає в тому,
що тип людини, з якої сьогодні складається «еліта» суспільства, –
людина посереднього рівня розвитку – вичерпала свої професійні,

інтелектуально-психологічні, духовні можливості для
конструктивного вирішення проблем. Цей тип людини
підкоряється панівним тенденціям, що втратили свої історичні

перспективи, а тому не можуть бути об’єктивними й необхідними.
Складність проблеми полягає в тому, що необхідність національної
ідеології не осмислено українським політикумом, політологами,
соціологами, психологами й навіть філософами як нагальну

потребу суспільного буття.
Носієм національної ідеології була Організація Українських
Націоналістів (ОУН), яка за основу своїх програмних цілей взяла

інтереси нації. Суттєвим був внесок у розроблення національної
ідеології С. Ленкавського. Він виділяє два її рівні: філософський –
для провідників і популярний – для пересічної людини [309, с. 243–

244]. За таких умов ідеологія охоплюватиме всі верстви української
нації. С. Ленкавський не сподівався на швидке поширення

502