Page 501 - 6816

поєднують принцип ієрархії та рівності. Підхід Я. Стецька дозволяє
подолати суперечності між свободою та рівністю. Розширення
соціальної бази власників обмежене об’єктивними умовами,
оскільки всі не можуть бути власниками й виробниками. Звичайно,

хто має власність, той прагне більшої свободи до діяльності й хоче її
мати ще більше. У тих, хто не має власності, менше свободи, а тому
вони прагнуть рівності. Прагнення активної меншості

до необмеженої свободи й пасивної більшості до рівності
призводить до класової боротьби. Момент істини в роздумах
Я. Стецька полягає в тому, що всі стають власниками: одні
власниками засобів виробництва, а інші – власниками процесу

прийняття рішень. Як наслідок, усі стають трудівниками, усім
надано конституційне право бути власниками, тобто зроблено крок

назустріч рівності, але не обмежено права власників засобів
виробництва, їхню активність в економічній діяльності. Конкретна
людина скористається цим правом лише за умови, якщо в неї є
відповідні здібності. Цей шлях не обмежує свободу власників,

навпаки, рівень свободи як пізнаної необхідності досягає вищого
ступеня розвитку, оскільки до процесу прийняття рішень
залучається більше здібних фахівців, а тому зростає можливість

прийняття більш кваліфікованих та ефективних рішень.
По-четверте, працю піднесено до рівня морального закону. В
умовах знеособленої парадигми буття етичні цінності усунені з
реального життя. Статус людини зазвичай зумовлений її

матеріальним становищем, тобто критерії цінності людини
перебувають поза межами людської сутності. Водночас Я. Стецько
наголошує на тому, що критерій суспільної вартості перебуває в

людині, у її ставленні до праці, а це означає, що «демократизм
націоналізму виявляється в тому, що перед кожним громадянином
він ставить етичний постулят і його консеквенцію – постулят
праці, як імператив, від якого ніхто не сміє ухилятися. Націоналізм

підносить працю до рівня етичної засади» [524, ч. 1, с. 123]. У цих
роздумах Я. Стецька простежуємо всю несумісність між ідеологією
націоналізму й комунізму. Праця в умовах соціалізму була

примусом, бо він не зумів підняти її до рівня морального
імперативу. Щодо праці в умовах націоналізму Я. Стецько
зазначав: «Праця є мірилом суспільної й моральної вартости

людини» [524, ч. 1, с. 229]. З цих роздумів висновуємо, що ступінь
суспільної значущості людини залежить від її реального внеску

501