Page 14 - 6816

ступенів зростання, а може зупинитися на одному з них:
ступінь залежної (тілесної, природної) людини, ступінь
посередньої (репродуктивної) людини, ступінь особистості й
генія. Теорія органічно поєднує світоглядний закон

«особистість – принцип буття», концепт «кожна людина –
особистість» і динамічний характер людського життя;
– узагальнено ідею про те, що в історії філософії простежується

дві форми буття людини й суспільства: знеособлена та
особистісна; сформульовано їхні ознаки, доведено
вичерпаність знеособленої парадигми буття та визначено
основні засади особистісної парадигми буття людини;

з’ясовано онтологічні умови взаємодії людини зі світом;
– продемонстровано вичерпаність філософських засад

класичних і некласичних ідеологій та їхню орієнтацію на
пріоритет матеріального, що є продуктом діяльності
посередньої людини; з’ясовано, що пріоритет духовного над
матеріальним та ідея особистості лежать в основі соціально-

політичної думки та ідеології українського націоналізму;
сформульовано основні положення ідеології персоналізму як
національної ідеології;

– з’ясовано, що метафізичними та концептуальними
персонажами трансформації знеособленої парадигми буття
людини в особистісну мають бути філософи, історики, митці,
психологи, науковці, освітяни, а основним їхнім завданням

має бути формування особистісного начала в людині та
суспільстві;
– обґрунтовано, що діяльність політика й державних

службовців має спиратися на рекомендації метафізичних та
концептуальних персонажів.
Теоретичне та практичне значення отриманих результатів
полягає тому, що сформульовано первоначала суспільного буття,

метафізичну теорію особистості, філософські засади ідеології
персоналізму та визначено суб’єктів реалізації первоначал
суспільного буття.

Основні положення й результати дослідження надають
підстави для:
– філософсько-світоглядної реабілітації принципу духовної

ієрархії щодо людської сутності та обґрунтування
субстанційної ролі особистості в суспільстві й державі;

14