Page 135 - 6816

сприятиме розвиткові людини, утворенню в суспільстві
відповідних соціально-політичних умов для духовного
вдосконалення людини на основі ідеї спорідненої праці. Принцип
духовної ієрархії розподіляє громадян відповідно до їхніх чеснот і

здібностей, а тому це об’єктивний принцип суспільного буття.
Суспільство має віднайти механізм для об’єктивної оцінки внеску
людини в суспільну справу. Абсолютизація будь-якого принципу

стає злом, коли їх втілює посередня людина, відокремлюючи від
інших принципів суспільного буття. Проблема рівності – це
створення об’єктивних, прозорих критеріїв для визначення, хто є
хто за рівнем свого духовного потенціалу в процесі обрання на

посади в органи державної влади, місцевого самоврядування та
керівні посади в громадських об’єднаннях.

О. Гьофе джерелом справедливості вважає, з одного боку,
обмеженість природних ресурсів, а з іншого, – хиби людської
психіки (заздрість, ревнощі) [619, с. 35–36]. Аналіз сучасного стану
людського суспільства свідчить про те, що ці причини є й сьогодні.

Але ж відомий дослідник навів не всі аспекти проблеми. Потреба
справедливості існує в усіх сферах суспільного буття, вона не
зникає, а навпаки зростає й набуває глобальних масштабів.

Вирішити її намагалася релігія, філософія, право й мораль,
абсолютизуючи свої підходи та претендуючи на остаточне
розв’язання проблеми справедливості. Незважаючи на деякі
досягнення у вирішенні проблеми справедливості, є певний скепсис

щодо остаточного її розв’язання. Ці докази, на думку О. Гьофе,
сформулював німецький соціолог Н. Луман, який використовував
такі аргументи. Людське суспільство складається з доволі

автономних підсистем, у яких діють свої норми, корпоративна
мораль, а тому загальні норми й мораль втрачають регулятивні
можливості [Пос. за: 619, с. 52–53]. Альтернативою скепсису є
утилітаристське розуміння справедливості: справедливим є те, що

надає максимум благ суспільству, але утилітаризм має суттєвий
недолік – він не дає загального «рецепта», як розподіляти блага між
членами суспільства. У Новий час формується договірна теорія

справедливості: громадяни мають осмислено ухвалювати те, що
вигідне для кожного – дистрибутивна справедливість, водночас
заради спільного блага людина має добровільно погодитися з

обмеженням власної свободи.

135