Page 107 - 6816

котра дістала в історії філософії назву посередня. Матеріалістична
світоглядна орієнтація призвела до антрополого-глобальної
катастрофи, що вимагає світоглядних змін.
Досліджуючи зв’язок духовного зі свідомим, С. Пролеєв

доводить, що свідоме не вичерпує проблему духовного. Свідоме –
це частина духовного світу [440, с. 33–34]. Аналіз проблеми духу
логічно привів філософа до питання: хто є його носієм. Носієм духу

є суб’єкт, який володіє відповідним знанням і самосвідомістю.
Незважаючи на конструктивний аналіз, філософ не зміг вийти за
межі панівних уявлень про суб’єкта. «Суб’єкт – це відповідна
предметності світу форма людського існування» [440, с. 42].

Філософ визнає залежність уявлень людини від панівних форм
буття, оскільки пізнання дійсності здійснюється завжди в певних

суспільних формах. Отож суб’єкт у С. Пролеєва позбавлений
активності, залежить від форм предметно-практичної діяльності. У
цих твердженнях найбільше відчувається вплив марксистської
філософії. Дійсним суб’єктом суспільного життя є суспільство, а

індивід стає суб’єктом тією мірою, якою він залучений
(приєднаний) до суспільного суб’єкта – суспільства. Така логіка
веде до трансцендентального (всезагального) суб’єкта, який

усвідомлює інтереси роду та є їхнім носієм. У марксизмі таким
суб’єктом є суспільство, а в ідеалізмі абсолютне «Я», абсолютний
дух. Водночас філософ підкреслює залежність окремого суб’єкта, у
якій би формі він не поставав, від родового буття. Зв’язок

індивідуального й родового С. Пролеєв розкриває через соціальну
роль, яку виконує індивід у суспільстві. Філософ поставив питання
про духовне виробництво, яке трактує як інтеграцію індивіда у

всезагальні форми буття [440, с. 55]. Осмислюючи це твердження,
зауважимо, що за марксистською формою прихована
конструктивна ідея про духовний розвиток людини, який
відбувається шляхом її інтеграції (соціалізації) у суспільство.

Підсумовуючи погляди С. Пролеєва на зміст духовного,
зазначимо, що, незважаючи на панування марксистської філософії,
дослідник доволі сміливо розставався з її стереотипами. Трактуючи

дух як компонент людського буття, він долає протиставлення
матеріального й духовного, установлює їхній зв’язок, доводить, що
духовне має свого суб’єкта, а духовне виробництво тлумачить як

інтеграцію людини у всезагальні форми буття. В умовах незалежної
України філософ остаточно розстається з пріоритетом

107