Page 47 - 6809

Зазвичай АВТОР планує провести підсумкове тестування знань студентів після
закінчення роботи над курсом загалом. При цьому основною роботою АВТОРА,
яка потребує великих витрат часу та зусиль, є створення змістовного
наповнення тестів. Можливість управління навчанням має бути закладена до
структури навчального курсу. Для цього матеріал розбивають на модулі.
АВТОР планує систему зв'язків між ними. Структура цієї системи майже
повністю визначає методику застосування підручника для навчання студентів.
Можна назвати два види систем зв'язків: перший – жорстко послідовний
зв'язок, другий – розгалужений, що передбачає взаємозв'язок між усіма
модулями. У першому випадку студент вивчає матеріал підручника, переходячи
від одного модуля до наступного; у другому – може обирати послідовність
вивчення модулів на власний розсуд. Рішення про готовність перейти до
наступного модуля студент приймає самостійно. У названих випадках наявності
системи зв'язків між модулями ще недостатньо для управління навчанням. Для
цього необхідне внесення до ЕНМ правил управління, що базуються на
регулюванні дозволів на перехід між модулями.
У традиційний спосіб студент отримує дозвіл на перехід до інших модулів за
умови наявності достатнього рівня знань попереднього модуля. Рішення про
надання дозволу приймає викладач на основі результатів трекінгу (автоматичне
відстеження системою управління навчанням даних, що характеризують роботу
студента з електронним навчальним матеріалом). Основні показники, що дають
підстави для переходу до вивчення матеріалу наступного модуля, пов'язані з
результатами виконання комп'ютерних тестів, контрольних і практичних робіт.
Разом із тим викладач може зважати й на додаткову інформацію трекінгу:
скільки разів студент намагався пройти контроль знань до отримання
позитивного результату, у відповідях на які запитання він частіше припускався
помилок, до яких гіперпосилань він частіше звертався, скільки разів починав
вивчення модуля, який час на це витратив. Ця додаткова інформація дає
можливість викладачу застосувати адаптивний принцип навчання, тобто
організувати навчальний процес, відповідно до індивідуальних можливостей
студента. Студенти мають різні природні здібності до навчання, початкові рівні
підготовки та психофізичні дані. Тому це бажано враховувати при вивченні
навчального матеріалу підручника.
Відомо кілька рівнів індивідуальної адаптивності навчання. Адаптивність
першого рівня (найпростіша) полягає в наданні студенту можливості вибору
найзручнішого для нього темпу вивчення матеріалу. Більш високі рівні
адаптивності пов'язують з можливостями призначення індивідуального
порядку вивчення студентом матеріалу підручника. Це треба взяти до уваги
АВТОРУ, якщо він планує створити підручник з підвищеною адаптивністю.
У такому підручнику одну й ту саму тему слід викладати в кількох варіантах –
від простого до складного. Наприклад, у підручнику з природничих наук у
першому варіанті автор подає в стислому вигляді основні положення та
уявлення за темою модуля, що вивчається; у другому варіанті ця тема подається
в більш розгорнутому вигляді, але основна увага зосереджена на

47