Page 26 - 6792
P. 26

1.6 Поняття про закон розподілу випадкової величини
                    Ряд розподілу, функція розподілу і її властивості
               Сукупність можливих значень випадкової величини підпоряд-
            кована  деякій  визначеній  закономірності.  Ця  закономірність
            визначена законом розподілу випадкової величини.
               Закон   розподілу    випадкової   величини – це    будь-яке
            співвідношення, що визначає зв'язок між можливими значеннями
            випадкових величин і відповідними їхніми ймовірностями.
               Закон розподілу може існувати у вигляді:
               1) функції розподілу (для неперервних і дискретних величин);
               2) у вигляді щільності розподілення для неперервних величин;
               3) у вигляді ряду розподілу для дискретних величин.
               Ряд  розподілу – це  сукупність  всіх  можливих  значень
            дискретної випадкової величини і відповідних ймовірностей:
                                   P i=Ймов {X = x i} .              (1.16)
               Якщо  випадкова  величина  Х  може  набувати  лише  скінчену
            кількість різних значень, то виписуємо всі ці значення до таблиці,
            вказуючи  навпроти  кожного  значення  х і  відповідну  йому
            ймовірність Р і.
               Те,  що  випадкова  величина  Х  набуде  одного  зі  значень
            послідовності  х 1;  х 2;…;х к,  є  подія  достовірна,  а  тому  має
            виконуватися умова:
                                        n
                                         i P    . 1                (1.17)
                                         1  i
               Така таблиця називається таблицею розподілу (ймовірностей)
            випадкової величини.

             Можливе значення Х і    х 1    х 2   …      х і   …      х к
                 Ймовірність         Р 1   Р 2    …      Р і   …      Р к

               Графічне зображення ряду розподілу має назву багатокутника
            розподілу ймовірностей, якщо в прямокутній системі координат
            будують точки з координатами (х к, Р к) і з'єднують ламаною [1].
               Приклад.  При  кущовому  бурінні,  при  досягненні  проектної
            глибини проводиться виклик притоку нафти. У кожній наступній
            свердловині  буде  проводитися  виклик  припливу  нафти,  лише  в
            тому  разі,  якщо  у  попередній  свердловині  буде  викликано

                                          26
   21   22   23   24   25   26   27   28   29   30   31