Page 286 - 6783

Інша, соціал-демократична концепція соціалізму, визначає його

як суспільний лад, що досягається не революційною ліквідацією
капіталізму, а його реформуванням із збереженням приватної власності,
забезпеченням зростання середнього класу і соціального партнерства,

досягненням значно вищого рівня соціальної рівності й справедливості.
Соціал-демократизм та комунізм до 20-х років ХХ ст. фактично
були тотожними, тобто спочатку соціал-демократія ставила за мету
знищення капіталістичного ладу, основний метод вбачала у передаванні

в суспільну власність засобів виробництва і обміну, а за правило
вважала відмову від будь-якого компромісу з буржуазією. Еволюція
соціал-демократії почалася з 20-х років, коли Соцінтер засудив

насильство і політичні репресії комунізму. Але спочатку вибір
соціалістів на користь колективних та індивідуальних свобод не
поєднувався з переглядом економічної програми. І лише після 1951 р.,

коли Фракфурський Конгрес Соцінтерну визнав право на приватну
власність як необхідну передумову свободи, соціал-демократичні партії
більшості Європейських країн виходять із кризи і перемагають на

виборах.
Найвідомішим представником цього напряму вважають
німецького соціал-демократа Е. Бернштейна (1850–1932). Він вважав
неможливим завоювання політичної влади пролетаріатом, який не

досяг на той час політичної та моральної зрілості, щоб управляти
суспільними процесами, перебрати на себе всю повноту державної
влади. Перехід до соціалізму бачив можливим тільки через соціалізацію

капіталізму, а революцію називав «політичним атавізмом та ознакою
варварства». Соціалізм, за Е. Бернштейном, не означає якогось
реального суспільного ладу, насамперед – це рух трудівників за
покращення матеріальних умов існування, вищу заробітну плату,

скорочення робочого часу тощо. Сама ідея соціалізму – це морально-
етичний ідеал. Саме в цьому сенс знаменитої формули Е. Бернштейна:

«Кінцева мета – ніщо, рух – усе», яку російська соціал-демократія
сприймала як відмову від соціалістичного ідеалу.
Ці ідеї Е. Бернштейна, а також його ідейно-політичних
послідовників К. Каутського, Р. Гільфердінга, Ф. Адлера не були зразу

сприйняті соціал-демократією повністю та беззастережно. Між двома
світовими війнами соціал-демократи зберігали вірність революційним
методам перетворення суспільства на рівні офіційних програмних

документів. І тільки після Другої світової війни остаточно закріпились
якісні зміни в ідейно-політичній платформі соціал-демократів.

286