Page 282 - 6783

– історична єдність минулого, сьогодення, майбутнього.

Консерватори дотримуються наслідуваності і оновлення
соціальних зв'язків, які передаються від предків до нащадків, вважають,
що майбутнє має виводитись із минулого, тому великого значення

надають формуванню історичної свідомості своїх народів, шанобливому
ставленню до спадщини минулого, релігійним традиціям та цінностям.
А звідси й випливає негативне ставлення консерваторів до революцій.
Вони віддають перевагу існуючому соціальному інститутові перед будь-

якою теоретичною схемою, скептично ставляться до всякого
спонтанного теоретизування.
Із цієї системи цінностей консерватизму сучасні науковці

намагаються вичленувати її стрижневу цінність. Так, одні (зокрема,
російський науковець А. Галкін) вважають, що таким основним
елементом можна назвати недовірливо-відсторонене ставлення до

людської особистості, чим пояснюється невіра консерваторів у
можливість рівності між людьми, їхнє стримане ставлення до
людського розуму. Інші ж (напр., російська дослідниця М. Федорова)

таким основним елементом системи цінностей консерватизму вважають
традицію, яку потрібно розуміти як збереження всього цінного, що було
створено тим чи іншим народом за всю його історію. У цьому значенні,
тобто в найширшому розумінні консерватизм складає важливу частину

культурної спадщини різних народів. На відміну від лібералізму (у
значенні останнього як ізоляціонізму) консерватизм звертається до
осмислення колективних дій, які розуміють як неперервну творчість

багатьох поколінь, тобто як Історію, яка є не простою послідовністю,
ланцюгом окремих, розрізнених подій, але Єдиною Всесвітньою
Історією, в якій діють різні нації, класи тощо.
За умов вільного підприємництва консерватизм обстоював ідеї

вільної конкуренції, вільного ринку, а після великої економічної кризи
30-х років ХХ ст. і особливо після Другої світової війни підтримував

ідеї державного регулювання економіки, соціальних реформ, «держави
добробуту». У 70-х роках ХХ ст. консерватизм переростає,
модифікується у неоконсерватизм – політичну теорію, що пристосовує
традиційні цінності консерватизму до реалій постіндустріального

суспільства і визначає урядову політику провідних країн Заходу
останніх десятиліть («рейганоміка», «тетчеризм»). Неоконсерватизм
виступає мобільною ідеологічною системою, спрямованою не в минуле,

а в майбутнє, висуває гасло «консервативної революції»: розчистити
місце від усього, що в суспільстві було штучно створено, і створити те,

282