Page 281 - 6783

власником, розвиток місцевого самоврядування, розширення прав

регіонів, вільний розвиток культури і мови українського та всіх інших
народів України, свободу особи, входження України в європейські і
світові структури.

Консерватизм (від лат. conservare – охороняти, зберігати) – це
ідеологія і політична філософія, орієнтована на збереження та
підтримування тих форм державного і суспільного життя, що історично
склались, особливо їхніх ціннісних засад, втілених у сім'ї, нації, релігії,

власності. Якщо лібералізм завжди інноваційний, то для консерватизму
важливе збереження вірності звичаям і традиціям, досвіду предків.
Вперше термін «консерватизм» ужив французький письменник

Ф. Р. Шатобріан на позначення ідеології Великої французької
буржуазної революції, а оформили ідею консерватизму у цілісну
систему поглядів англійський політичний діяч Е. Берк, французькі

дослідники Ж. де Местр та Л. Бональд як реакцію на переміни після цієї
революції: протиставили висунутим нею ідеям індивідуалізму,
прогресу, раціоналізму погляд на суспільство як на органічну і цілісну

систему. Але якщо консерватизм відбивав спочатку інтереси феодально-
аристократичних кіл у їхній боротьбі проти буржуазії, то згодом став
використовуватись буржуазією для захисту її власних інтересів.
Систему цінностей консерватизму виведено у праці Е. Берка

«Роздуми про Французьку революцію» (1790 р.), до якої належать:
– релігійні та духовні цілі політичної діяльності;
– культ моралі, традицій, національної культури, патріотизму.

Суспільство, як вважають консерватори, є системою норм,
звичаїв, традицій, що своїм корінням сягають далекої історії. Тому всі
політичні принципи сучасності необхідно пристосовувати до них;
– авторитет церкви, сім'ї, школи;

– пріоритет інтересів держави над інтересами індивіда. Орієнтація на
державний авторитет, що є провідником єдиної, чітко вираженої волі;

– сильна ієрархічна держава;
– прагматизм, здоровий глузд, скептизм. Що до останнього моменту,
то для консерватизму є характерною песимістична оцінка людської
природи, людського розуму до покращення суспільства, а звідси невіра

в соціальну рівність між людьми, невіра в те, що, хоча люди і прагнуть
завжди до покращення суспільних інститутів, вони не можуть
переробити їх повністю;

– поступовість і обережність процесу соціальних змін;
– наслідуваність розвитку;

281