Page 291 - 6783

будь-яких форм насильства, причому не епізодично, а як постійного

засобу політичної боротьби аж до політичного тероризму. Як правило,
екстремістські способи політичної дії неефективні, оскільки замість
ефекту залякування влади викликають зворотну реакцію: ще жорсткішу

владу, репресії проти інакомислячих.
Критерієм поділу політичного екстремізму є ідеологічна та
класова орієнтація. Рухи, які апелюють до цінностей праці, заперечують
експлуатацію, прагнуть до соціальної рівності й агресують свою

ідеологію робітничому класові, називаються «лівими». Основними
різновидами лівого екстремізму є анархізм та троцькізм. А «праві» – це
такі рухи, які адресують свою ідеологію власникам засобів

виробництва, орієнтуються на приватну власність, соціальну нерівність.
Їхнім яскравим прикладом є фашизм.
Фашизм (від лат. fasio – пучок, зв’язка, об’єднання) – це

правоекстремістський політичний рух, що виник у країнах Західної
Європи після Першої світової війни й перемоги Жовтневої революції в
Росії. Політична доктрина фашизму відрізняється великою мішаниною

фрагментів, насмиканих із різноманітних політичних і філософських
течій, що були модними в націоналістичних колах Німеччини та Австрії
початку ХХ ст. Світоглядно-філософськими авторитетами фашизму
виступали А. Шопенгауер, Ф. Ніцше, К.-Г. Юнг.

У політичній доктрині фашизму індивід – це ніщо. Він має
«розчинитись» у вищій силі нації та відчувати гордість від участі в ній.
Мета виховання, згідно з фашистською ідеологією, – вміти «стерти» з

людської поведінки контури особистісного «Я», навчити людей
«терпіти несправедливість, якщо це необхідно», приносити себе в
жертву. Здійсненню цієї мети багато в чому посприяли ідеї Ф. Ніцше
про «надлюдину». Тільки «надлюдина» («фюрер», «дуче» «каудильйо»)

може подолати негаразди і прикрощі, що ними переповнені реалії
суспільного життя, покінчити з розпустою та брехнею. У цій боротьбі,

війні «надлюдина» має право нехтувати приписи моралі, руйнувати
старі традиції, вирішувати долю людей. Цінності демократії,
лібералізму нічого не варті, бо вони розбурхують «старі інстинкти»
людини, вважали теоретики фашизму. Ідеал суспільного ладу для них –

тоталітарна держава, позбавлена «хиб ліберальної демократії» і здатна
всеохопно контролювати суспільство заради єдності та процвітання
«великої раси». Природа цієї держави дозволяє вести війну, яка робить

націю сильною і загартованою. Той народ, який не зможе завоювати
собі необхідний життєвий простір, має загинути (Гітлер). Фашизм

291