Page 284 - 6783

У результаті консерваторам доводиться або вносити корективи у

свою соціально-економічну політику, або поступатися місцем іншим
політичним силам.
У сучасній науковій думці виділяють такі різновиди сучасного

консерватизму:
– традиціоналізм: робить ставку на збереження соціальних засад,
дотримання моральних традицій, притаманних ринковому капіталізму, а
де в чому і феодалізму;

– лібертаризм (від франц. liberte – свобода): прихильний до ідей
необмеженої свободи індивіда, першості його інтересів над інтересами
колективу, неприпустимості державного втручання в економіку;

– власне неоконсерватизм: за своїм підходом до вирішення
найважливіших соціально-економічних і політичних проблем близький
до соціального лібералізму.

Загалом в основі консервативного підходу до вирішення
соціальних проблем лежить орієнтація на економічну, соціальну й
політичну нерівність людей, а у зв’язку з цим – на підтримку тих

суспільних засад, які цю нерівність забезпечують, тобто приватну
власність, наявність соціального розшарування на класи і верстви, і
відповідно провідну роль аристократії в державному управлінні.
В історії України найвідомішими представниками консерватизму

були В. Липинський, С. Томашівський, В. Кучабський. У сучасній
Україні консервативних позицій дотримуються Народний Рух України
(НРУ), Українська консервативна республіканська партія (УКРП),

Українська республіканська партія (УРП), інші. Їх об’єднує боротьба за
розвиток Української держави, традицій українського народу, його
мови, культури; за дотримання національно-культурних прав усіх інших
етнічних груп, що входять до складу української політичної нації, за

зміцнення сім’ї, моральних норм. Вони є прибічниками ринкових
перетворень, приватної власності, політики добросусідства і взаємної

вигоди з усіма державами.
До наступних соціально-політичних доктрин сьогодення, що
відображають інтереси осіб найманої праці, належать комунізм і
соціал-демократизм як різновид соціалізму. Найперше зазначимо, що

обидві вони виходять з одного теоретичного джерела – класичного
марксизму. Нагадаємо, що у вченні К. Маркса про нове суспільство
виділяються дві сторони: теоретична і політична. Перша аналізує суть

комунізму як безкласового, породженого розвитком природно-
історичного процесу суспільства, заснованого на суспільній власності

284