Page 280 - 6783
P. 280

навіть зупинити їх, а отже, зміцнити капіталізм. Відповідно без держави

           взагалі неможливо забезпечити мінімум політичних прав для громадян.
           Звідси  вимога  збереження  за  нею  значних  регулюючих  функцій,
           визнання закономірності існування профспілок.

                       Концепція  «держави  добробуту»  обґрунтовувала  необхідність  і
           можливість  подолання  соціальних  конфліктів.  У  політичній  сфері
           проголошувалась  ідея  «плюралістичної  демократії»,  згідно  з  якою
           політична  система  –  механічний  процес  урівноваження  конкуруючих

           групових інтересів.
                    Неолібералізм  ХХ  ст.  особливо  яскраво  проявився  в  політичній
           практиці «нового курсу» Ф. Рузвельта (США), зумовлений наслідками

           економічної  кризи,  потребами  НТР,  яка  вимагала  значних  державних
           капіталовкладень  в  основні  фонди  невиробничої  сфери  (освіта,  наука,
           охорона здоров’я тощо). Загальна депресія капіталізму в 30-х роках ХХ

           ст. показала, що суто ліберальні методи управління не могли принести
           успіху,  тому  неолібералізм  припускав  вже  і  навіть  пропонував
           необхідність  постійного  втручання  держави  в  економіку  задля

           створення  вихідних  умов  для  конкуренції,  в  соціальну  сферу  –  для
           максимально можливої соціальної і політичної рівноваги.
                    У  70-х  роках  ХХ  ст.  неолібералізм  суттєво  модифікується,
           нагадуючи в теорії класичний лібералізм з його гімнами чистому ринку,

           але на практиці не відмовляється від методів державного регулювання
           економічного  і  соціального  життя  (К.  Полен,  Р.  Дарендорф,
           Дж.Гелбрейт,  Д. Белл,  інші).

                    Отже,  у  сучасному  світі  існують  два  напрями  лібералізму:
           соціальний і консервативний. Основна відмінність між ними полягає в
           різному  розумінні  суспільної  ролі  держави.  Якщо  перший  визнає
           необхідність державного регулювання соціально-економічних процесів,

           то другий, навпаки, прагне до всілякого обмеження втручання держави
           в суспільне життя.

                    Лібералізм  як  політична  доктрина  існує  і  в  Україні,
           представлений  групою  різноманітних  ліберальних  партій  і  рухів
           (Ліберальна  партія  України  (ЛПУ),  Ліберально-демократична  партія
           України  (ЛДПУ),  Демократичний  союз  (ДС),  Українська  партія

           промисловців і підприємців (УППП), колишня Партія регіонів України
           (ПРУ), Партія «Яблуко», Партія Зелених України (ПЗУ), ін.).
                   Вони  сповідують  ліберальні,  демократичні  цінності,  виступають

           за домінування приватної власності, вільний ринок, рішуче прискорення
           ринкових реформ, прозору приватизацію з чітко визначеним приватним


                                                          280
   275   276   277   278   279   280   281   282   283   284   285