Page 231 - 6783

дестабілізації політичної системи) та інтегрована (коли дуже мало

людей ставлять під сумнів загальноприйняті уявлення про
функціонування політичної системи суспільства). Замкнуті
(орієнтовані на власні уявлення про політичне життя, свої національні

традиції та звичаї і характерні для країн Сходу) та відкриті (також
зберігають свої традиції, цінності, норми, але й проявляють інтерес до
інших моделей політичного устрою, інших політичних ідей) типи
політичної культури також наявні в сучасних політологічних

дослідженнях. У рамках кожної національної політичної культури
розрізняють елітарний (культура політичної влади, інших активних
учасників політичного процес) та масовий (культура підданих або

рядових громадян держави) типи. За ознакою розвиненості політичних
структур виділяють двопартійний, монопартійний, багатопартійний
та перехідний типи політичної культури, а за типом поведінки у

конфліктних ситуаціях – конфронтаційний, консенсуальний,
компромісний типи політичної культури.
Уявлення про типи політичної культури були б неповними, якби ми

не проаналізували цю культуру через призму основних механізмів
суспільного регулювання, якими є ринок і держава. Вільний ринок і
держава породжують відповідно ринкову і етатистську політичні
культури. Ринкова політична культура розглядає політичні відносини,

політичні процеси через призму вільного обміну товарами між вільними
виробниками. Вона орієнтована на конкурентну боротьбу як
універсальний принцип суспільного розвитку, в тому числі політичних

інститутів і відносин, передбачає здійснення політичних функцій на
основі ініціативи, спонтанності і безпосередності, високо ставить
цінність вибору. Тому ринкова політична культура є
антибюрократичною культурою.

Етатистська політична культура розглядає державне регулювання
як основний засіб розв’язання політичних проблем і контролю над

політичними процесами, а тому є бюрократичною культурою. Вона
орієнтована не на вибір, а на наперед поставлені цілі (державою,
партією), згідно з якими здійснюється регулювання соціальних і
політичних процесів. Інтереси держави для неї є вищими, ніж інтереси

індивідуумів чи груп. На практиці ні ринкова, ні етатистська культури в
чистому вигляді, по суті, не існують, певні комбінації властивих їм
ознак виступають характеристиками тієї чи іншої національної

політичної культури.

231