Page 236 - 6783

що політична культура України на початку панування тоталітаризму

була менш тоталітарною, ніж у часи брежнєвського «застою». Усталена
радянська політична культура трансформується, так чи інакше
пристосовується до нових обставин, але все одно впливає на розвиток

суспільства. Так, засоби масової інформації не пропагують
комуністичної доктрини, але комуністична ментальність залишилася,
вибори до органів влади вже дозволяють змінювати персоналії – але до
зміни характерів ще далеко. Все це свідчить про те, що зовнішні ознаки

тоталітарного минулого канули в небуття, а політична культура
радянської доби все ще живе. Політична культура посткомуністичного
суспільства поєднує в собі взаємовиключні елементи минулого й

майбутнього, тоталітаризму й демократії. Інакше й не може бути, адже
це культура перехідного періоду.
Помаранчева революція 2004 року вдруге (після 1991 р.) за

нетривалу історію незалежної України стала результатом прояву
власної гідності народу, який в загальнонаціональному масштабі
виступив тоді проти масових і системних фальсифікацій виборчого

процесу. Це була своєрідна друга «хвиля» активістського типу
політичної культури в Україні, який в подальшій її історії почав
проявлятись з певною закономірністю: на загальносуспільні справи
масово реагує все суспільство, яке дислокується на майдані в Києві

(Революція Гідності стала третім таким яскравим прикладом), і локальні
справи також не залишають українців байдужими (порушуються справи
в судах, на автошляхах, у ситуаціях із «мажорами», щодо безчинств та

безпорядків у військових частинах тощо). Важливо, щоб така активна
політична поведінка набула усталеного характеру для більшості
громадян України.
Тому актуальною сьогодні є проблема радикального оновлення,

трансформації посткомуністичної політичної культури в національну,
суверенну, демократичну як за змістом, так і за духом.

Основні завдання з формування демократичної культури в Україні
бачимо такими:
– звільнити її від відходів тоталітарної системи, зробити їй
«щеплення» проти неототалітаризму. У ролі вакцини має виступити

наша національна свідомість, відчуття людської гідності, усвідомлення
того, що за нашими плечима – велика історія, велика культура, великий
етнос;

236