Page 230 - 6783
P. 230
культуру (володар є паном над усіма підданими, їхнім власником, його
влада є абсолютною, нічим не обмеженою).
Поряд з основною – традиційною політичною культурою –
функціонує в добуржуазну епоху й інший тип – політична культура
станової демократії (тут лише привілейовані верстви населення були
залучені до участі в політичному житті, мали політичні права) із своїми
різновидами: 1) патриціанська культура окремих міст стародавньої
Греції та Риму, деяких італійських міст середніх віків і 2) дворянська
культура (у Польщі, Англії, Росії епохи пізнього середньовіччя і
раннього періоду нової історії).
Масова або буржуазно-демократична політична культура
з’явилася з утвердженням буржуазного ладу. Це культура широких
верств населення. Вона також виступає у своїх різновидах:
1) демократична культура як основний тип (висока політична
активність громадян, їхнє включення в політичну систему; визнання
їхніх громадянських прав і свобод; контроль громадянами уряду;
панування закону, а не людей чи їхньої волі) – в цілому це культура
громадянського суспільства правової держави; 2) автократична
культура як другорядний тип (ідеалом її є сила і неконтрольована влада,
що виключає демократичні права і свободи громадян). У свою чергу,
Є.Вятр поділяє автократичну культуру на авторитарну (не передбачає
активної участі мас у політичному житті) і тоталітарну
(характеризується об’єднувальною роллю культу лідера, сильною
владою з активним залученням громадян до політичного життя, але
відповідно до встановлених лідером принципів).
Політична культура соціалістичної демократії як третій тип
політичної культури в класифікації Є. Вятра – це різновид тоталітарного
типу політичної культури в сучасній інтерпретації. Адже свою
класифікацію вчений здійснював ще у 70-і роки, і, звісно, не міг відбити
тих політичних змін, які пізніше відбулися у колишніх соціалістичних
країнах.
Можливі й інші типології політичної культури. Так, за суб’єктом
розрізняють політичні культури особи, соціальної спільності,
суспільства загалом; за ознакою ступеня консенсусу (згоди) між
членами суспільства стосовно до основних політичних цінностей та
правил політичної «гри» виділяють такі типи політичної культури як
фрагментарна (наявність різних, а тим більше протилежних
політичних культур містить у собі загрозу втрати спільних ідеалів і
цілей, переважання часткових інтересів над загальнонаціональними,
230