Page 226 - 6783

Інші науковці: Ф. Карр, М. Бернстейн, Д. Гарднер, Ю. Топномиров,

що репрезентують соціопсихологічний підхід до політичної культури,
розуміють її як матрицю з установок (ставлення суб’єктів до політичних
явищ) і поведінки людей, як спосіб політичної поведінки соціальної

групи і як природу політичних вірувань та вартостей її членів.
Оригінальне визначення політичної культури давав український
політичний мислитель В. Липинський у праці «Листи до братів –
хліборобів». Політична культура, на його думку, це політична творчість

(практика) на основі політичної науки (теорії) з поправкою на
національний характер, в якому проявляються пам’ять, воля,
інтелігентність нації.

Крім зазначених, існують ще й інші концепції політичної культури.
Так, згідно з комплексним (узагальненим) підходом (Р. Такер,
Д.Мервік, та ін.) політична культура – це все, що відбувається в

політиці, тобто це і політичні інститути, і політичні відносини, і усі
політичні дії тощо. В даному випадку політична культура або
ідентифікується з політичною системою, або зводиться до політичних

відносин. Серед вітчизняних науковців свою, антропологічну
концепцію політичної культури запропонував В. Лісовий, яка є дуже
близькою до попередньої і чи не ідентичною з нею: політична культура
– це все, що створено суспільством у політичній сфері.

Згідно з евристичною теорією (С. Хантінгтон) під політичною
культурою розуміють гіпотетичну нормативну модель бажаної
поведінки.

Аксіологічний (ціннісний) підхід ґрунтується на розрізненні
цінностей вищого порядку, що належать до культури, і звичайних,
рядових цінностей, що характеризують не культуру, а цивілізацію. При
цьому «бінарний» варіант включає в політичну культуру як позитивні,

так і негативні цінності, а «прогресивний» варіант характеризує її тільки
як сукупність позитивних політичних цінностей.

Об’єктивістське (нормативне) трактування (Л. Пай, Д. Пол)
політичної культури виходить з того, що остання – це сукупність
прийнятих політичною системою норм і зразків політичної поведінки.
Семіотичний (знаковий) підхід до розуміння політичної культури

виступає, на думку вітчизняного науковця О. Рудакевича, найширшою
теоретико-методологічною платформою, що інтегрує можливості й
здобутки інших підходів. При цьому вчений критикує М. Молчанова,

який доцільність застосування семіотичного підходу визначає там і тоді,
де і коли йдеться про сприйняття або не сприйняття політичних

226