Page 92 - 6703

виявилась в мові. Створення знарядь, мова, розвиток мислення характеризують перехід
від біологічної еволюції людини до соціального розвитку. В суспільстві всі вияви
людини мають саме соціальний, а не біологічний характер – біологічне перейшло в
соціальне.
Аргументи наведеної концепції антропогенезу досить зрозумілі. Вихідна точка
антропогенезу – тварина, чиї механізми адаптації до природи недостатньо ефективні.
Кінцева точка – соціальна людина, що має свідомість, мислення, мову як засіб
соціальної комунікації та впливає на природу через систему знарядь, які виробляє.
Тварина лише користується природою, змінює її лише через власну присутність.
Людина цілеспрямовано змінює природу, здійснюючи власні проекти.Однак виникають
і запитання. Зокрема стосовно відкриття механізмів переходу від використання
природних знарядь тваринами до людської праці. Наприклад, думка про наслідування
набутих в житті навичок висловлювалася в еволюційній теорії Ж.Б.Ламарка. А в
сучасній генетиці вона заперечена. Сучасні дослідники наголошують «дивне»
спрацювання еволюційних законів стосовно людини. В процесі еволюції відкидалися
біологічно корисні властивості, а закріплялися марні (з точки зору пристосування до
природного довкілля) - зокрема відсутність волосяного покриву тіла, відсутність кігтів,
кликів, пряма хода. На думку еволюціоністів такий процес є скоріш протиприродним.
Крім того, відбір мутацій у вказаному напрямку з еволюційної точки зору відбувався
аномально швидко.
Теза «праця створила людину» викликає питання і стосовно того, що таке
можливе, якщо процес праці вже існує. Однак, мавпи не могли трудитися, оскільки
праця – специфічна людська діяльність. Досліджуючи трудову теорію антропогенезу,
В.М.Вільчек наголошує на розриві комунікації з природою, послабленні інстинктів як
причинах виникнення людини. Щоб вижити, такі істоти копіюють поведінку тварин.
Людина починає жити по плану свого Тотему – тварини, яка має оберігати.
Виходить, що не маючи інстинктивної програми, достатньої для поведінкових
форм в нових природних умовах, людина несвідомо поведінково копіює тварин,
органічно пов’язаних з природою. Саме таким чином людина вийшла за межі видової
програми. В цьому виявилась її особливість, реалізувався той «шанс», що був наданий
еволюцією. Здатність до копіювання, наслідування не є виключно людською, вона є і у
інших тварин. Однак в єдності з послабленою інстинктивною програмою вона істотно
вплинула на спосіб існування людини. Тому дослідники, що аргументують наведену
точку зору, наголошують, що специфічність людини як живої істоти пов’язана з
формами її буття.
Йдеться про те, що життя в умовах послаблених зв’язків з природою, в стресових
ситуаціях створює умови для індивідуальної мінливості, яка надає основу для
природного добору. Однак в еволюції людини природний добір зберігає особини, у
75