Page 167 - 6703

- за характером розподілу результатів праці - відповідно до трудового внеску та за
іншими внесками (грошові, майнові тощо);
- за ступенем регламентованості відносин - формальні (офіційно оформлені),
неформальні (офіційно не оформлені);
- за способом спілкування - безособові, міжособові, безпосередні, опосередковані.

2. Менеджмент

Усі ці відносини потрібно регулювати, управляти ними. Цим і займається
соціологія управління або, як її називають на Заході, менеджмент. Менеджмент
визначають як міждисциплінарну науку, яка поєднує економічний, соціальний,
політичний, організаційний, правовий, психологічний та інші підходи до керування
виробництвом. Менеджмент поліпшує виробничу діяльність та взаємини її суб'єктів.
Головною діючою особою менеджменту є інноваційний менеджер. Він виступає не як
начальник, керівник, а, скоріше, як співробітник, партнер, радник. Він передає свої
знання і виступає каталізатором спільної діяльності. Вважають, що предмет соціології
праці й управління і предмет менеджменту перетинаються, але не збігаються, тобто
вони не тотожні. Менеджмент складає другу половину соціології праці й управління, а
саме, соціологію управління. До сфери його дії належать:
- визначення цілей і завдань управління, розробка конкретних заходів для їх
здійснення;
- розподіл завдань на окремі операції;
- розподіл робіт і координація взаємодії різних підрозділів усередині організації;
- удосконалення формальної ієрархічної структури на виробництві;
- оптимізація процесів прийняття рішень;
- пошук адекватної мотивації діяльності;
- виявлення ефективних стилів керівництва.
В історії виникнення і розвитку менеджменту були певні періоди, коли ведучими
були ті чи інші тенденції. Можна виділити три таких періоди, які відрізнялись появою
різних підходів до вивчення і регулювання виробничої поведінки робітника.
а) Науковий менеджмент. Заснований американським інженером-дослідником Ф.
Тейлором (1856 - 1915) на початку XX ст. Ф. Тейлор пройшов шлях від простого
робітника до управляючого великим підприємством. Тому він вивчив роботу
виробництва з різних боків, і цей досвід дав йому змогу зробити висновок про роботу
управлінських структур. Він вважав, що адміністрація повинна не тільки правильно
організовувати працю робітника, але, перш за все, сама показувати приклад.
За теорією Ф. Тейлора, ефективність праці збільшується, якщо організація
виробництва стандартизується, проектується, нормується так само, як і техніка
виробництва. Тобто будь-яке управління виробництвом повинно бути засноване на
певних наукових принципах. Так, за системою Ф. Тейлора, весь трудовий процес у
кожному окремому випадку поділявся на найпростіші операції, щоб виявити
найраціональніші тобто оптимальні для кожного виробника. Для цього ви-
користовувався хронометраж робочого дня, детально досліджувались всі елементи дій

150