Page 90 - 6660

“наука економії (господарки народної)... безперечно найважливіша з усіх наук”.

Франко був популяризатором класичної економічної теорії. Певний час він

викладав політичну економію в робітничих гуртках самоосвіти, підготував

“невеличкий елементарний підручник економії суспільної по Міллю,

Чернишевському і Марксу”, переклав українською мовою 24-й розділ І тому

“Капіталу”. Проте аналіз категорій політичної економії в нього підпорядковано

іншим завданням: намаганням привернути увагу суспільства до економічних

проблем і необхідності їх розв’язання. Франко вважав, що розвиток суспільства

прямує “від капіталізму до соціалізму”, шляхи переходу до якого пов’язував

тільки з еволюційним поступом.

Політична економія як самостійна дисципліна починає викладатись в

університетах Росії та України (Московському, Казанському, Харківському) у

1803–1804 pp., що стало поштовхом до створення лекційних курсів та розгляду

проблем економічної теорії університетськими науковцями. Професор

політичної економії Харківського університету Τ.Степанов (1795–1847)

розробив один з перших курсів політичної економії, широко й творчо

використовуючи надбання світової економічної науки, насамперед теорію

Сміта і Рікардо.

Прихильником класичної політичної економії був професор Київського

університету І. Вернадський (1821–1884). У “Нарисі історії політичної

економії” (1858) він формулює завдання політичної економії як відкриття

“природних законів господарства”, що не підпорядковані сваволі влади. Аналіз

економічних шкіл, їхню класифікацію Вернадський здійснює за принципом

визнання ними вільної конкуренції чи державного втручання. Він заперечував

втручання держави в економічне життя, вважав помилковими ідеї соціалізму, а

їх появу пов’язував з процесом зубожіння пролетаріату. Засад класичної

політичної економії дотримувався й професор Харківського університету Г.
Цехановецький, який особливо високо цінував твори Дж.С.Мілля.

92