Page 86 - 6660

селяни російської Півночі втратили 10% своїх колишніх наділів, то українські

селяни Лівобережжя та Півдня — 30%.

Загальна вартість землі, яку отримали селяни, що за дореволюційними

цінами становила 128 млн. крб., була оцінена після реформи сумою 166,8 млн.

крб. Та, враховуючи вищеокреслені умови викупу, селянство повинно було

сплатити 503 млн. крб. До початку 1907 р., коли було припинено стягнення

викупних платежів, українські селяни спромоглися сплатити лише 382 млн.

крб.

Отже, селянська реформа 1861 р., здійснювана імперським режимом,

який опирався значною мірою на впливових поміщиків, не зуміла кардинально

змінити соціально-економічний устрій того часу. На відміну від провідних

західноєвропейських держав, де домінантний вплив на економіку та політику

мало приватне підприємництво, у самодержавній Росії збереглося велике

поміщицьке землеволодіння із викупними платежами та напівкріпосницькою

залежністю селянства, що гальмувало розвиток капіталістичної економіки та

прирікало Російську імперію на подальше відставання.

Позитивним наслідком аграрної реформи 1861р. було те, що вона

призвела до поступової руйнації економічних підвалин патріархального укладу

життя селян. Переважно натуральне за способом виробництва селянське

господарство трансформувалося у дрібнотоварне. Повільним та неухильним

був процес розвитку селянського приватновласницького землекористування.

Важливим чинником, який визначив напрям соціально економічного

розвитку західноукраїнських земель, була реформа 1848 року. Вона скасувала

феодальні повинності селян, піднесла їхній юридичний статус та політичні

права, але не полегшила економічного становища. Основним тягарем, що висів

на селянах, був борг за отримані землі, а безпрецедентний визиск селян під час

викупу землі та упорядкування справи сервітутів завів західноукраїнське село у
безвихідь.

88