Page 19 - 6648

4.3 Акцентуаційні норми

Акцентуаційні норми – загальноприйняті правила наголошування слів. Розділ
мовознавства, який вивчає наголос, називається акцентологією. Часто ці норми
розглядають у межах орфоепії.

Для української мови характерний динамічний наголос, який полягає у
виділенні одного зі складів слова більшою силою голосу, тобто сильнішим
видихом струменя повітря.

Наголос в українській мові вільний, тобто може падати на будь-який склад,
напр.: аверс, акцепт, арбітраж, акредитив; відзначається здатністю рухатися у
межах слова зі зміною його форм, напр.: авансувати – авансують.

Крім словесного наголосу, виділяють ще фразовий наголос (виділення
певного слова у фразі або посилення словесного наголосу у певній синтаксичній
позиції), логічний наголос (особлива вимова певного слова чи кількох слів у
висловлюванні) і емфатичний наголос (емоційне виділення слів у висловлюванні
напруженою вимовою певних звуків).

В українській мові є правила акцентуації, які поширюються на певні групи
слів:

– дієслова вести, нести і под. мають наголос на останньому складі, слово
бути в інфінітиві та у формах майбутнього часу – на першому, а в минулому часі
одн. (жін. та сер. р.) й мн. – на останньому (буде, будуть, була, були тощо);

– іменники на -ання наголошуються, як їх твірні дієслова (розв’язання,
планування тощо); у двоскладових іменниках наголошується останній склад
(знання, звання тощо);

– абстрактні іменники на -ин-а, утворені від прикметників, мають наголос
на останньому складі (величина, новина тощо);

– географічні назви на -щин-а, -чин-а мають такий наголос, як і слова, від
яких вони утворені (Київщина, Донеччина);

– префікси ви-, від-, за-, на-, над-, об-, пере-, під-, по-, при-, про-, роз- мають
наголос здебільшого на префіксах (захід, розстріл, затишок, перебіг, приповідка
тощо); винятки: розгром, зачин, набір;

– переважна більшість іменників у множині має наголос на закінченні
(листки, сторінки тощо);

– однаково наголошуються слова такого типу творення, як аристократія,
демократія; діалог, каталог тощо; числівники одинадцять, чотирнадцять,
п’ятдесят, шістдесят тощо.

4.4 Орфографічні норми

20