Page 19 - 6648
P. 19

4.3 Акцентуаційні норми

            Акцентуаційні  норми  –  загальноприйняті  правила  наголошування  слів.  Розділ
            мовознавства,  який  вивчає  наголос,  називається  акцентологією.  Часто  ці  норми
            розглядають у межах орфоепії.

                   Для  української  мови  характерний  динамічний  наголос,  який  полягає  у
            виділенні  одного  зі  складів  слова  більшою  силою  голосу,  тобто  сильнішим
            видихом струменя повітря.

                   Наголос в українській мові вільний, тобто може падати на будь-який склад,
            напр.:  аверс,  акцепт,  арбітраж,  акредитив;  відзначається  здатністю  рухатися  у
            межах слова зі зміною його форм, напр.: авансувати – авансують.

                   Крім  словесного  наголосу,  виділяють  ще  фразовий  наголос  (виділення
            певного слова у фразі або посилення словесного наголосу у певній синтаксичній
            позиції),  логічний  наголос  (особлива  вимова  певного  слова  чи  кількох  слів  у
            висловлюванні) і емфатичний наголос (емоційне виділення слів у висловлюванні
            напруженою вимовою певних звуків).


                   В українській мові є правила акцентуації, які поширюються на певні групи
            слів:

                   – дієслова вести, нести і под. мають наголос на останньому складі, слово
            бути в інфінітиві та у формах майбутнього часу – на першому, а в минулому часі
            одн. (жін. та сер. р.) й мн. – на останньому (буде, будуть, була, були тощо);

                   –  іменники  на  -ання  наголошуються,  як  їх  твірні  дієслова  (розв’язання,
            планування  тощо);  у  двоскладових  іменниках  наголошується  останній  склад
            (знання, звання тощо);

                   – абстрактні іменники на -ин-а, утворені від прикметників, мають наголос
            на останньому складі (величина, новина тощо);


                   – географічні назви на -щин-а, -чин-а мають такий наголос, як і слова, від
            яких вони утворені (Київщина, Донеччина);

                     – префікси ви-, від-, за-, на-, над-, об-, пере-, під-, по-, при-, про-, роз- мають
            наголос здебільшого на префіксах (захід, розстріл, затишок, перебіг, приповідка
            тощо); винятки:  розгром, зачин, набір;

                   –  переважна  більшість  іменників  у  множині  має  наголос  на  закінченні
            (листки, сторінки тощо);


                   –  однаково  наголошуються  слова  такого  типу  творення,  як  аристократія,
            демократія;  діалог,  каталог  тощо;  числівники  одинадцять,  чотирнадцять,
            п’ятдесят, шістдесят тощо.

                   4.4 Орфографічні норми



              20
   14   15   16   17   18   19   20   21   22   23   24