Page 73 - 6631
P. 73

послідовний  процес  зміни  способів  виробництва.  Ось  чому  філософію  марксизму  називають
            також істо- ричним матеріалізмом.
                   Червоною ниткою через увесь марксизм проходить ідея знищен- ня приватної власності.
            Приватна власність, за Марксом, є найглибшим джерелом, витоком усіх соціальних бід, і тому
            саме її потрібно ліквідувати. На цьому підґрунті Маркс будує концепцію «розумної держа- ви й
            розумного суспільства» (комунізму), в якому всі люди будуть мати рівні права, однакові соціальні
            можливості  для  реалізації сутнісних  сил.  Єдиним  способом  знищення  приватної  власності  й
            утворення нового соціального ладу Маркс вважав соціалістичну революцію.
                   Важливе місце в філософії марксизму посідає проблема практи- ки. Вона трактується як
            матеріальна  предметно-чуттєва,  цілеспрямована  діяльність  людини,  завдяки  якій  змінюється
            природний і суспільний світ, зокрема сама людина. Вищим рівнем практики Маркс і Ен- гельс
            вважали революційну зміну суспільних відносин. Революційна практика пролетаріату і широких
            народних  мас  мала  бути  тим  важелем,  за  допомогою  якого  ця  філософська  теорія  могла
            реалізуватися.
                   Важливою характеристикою марксистської філософії є її атеїзм. У цьому вченні релігія
            зазнає  нищівної  критики.  Для  цього  викорис  товуються  досягнення  науки  і  надбання
            попередньої  філософії,  насамперед  французьких  просвітителів  XVIII  ст.  та  вчення  Людвіга
            Фейєрбаха.
                   Особливий вплив марксистська філософія мала на діячів російсько- го революційного руху,
            передусім на Володимира Леніна (1870 – 1924)
                   творця  більшовизму.  Внаслідок  історичних  реалій,  що  склалися  в  царській  імперії  в
            жовтні  1917 р., Ленін і  його соратники реалізували марксизм на практиці.  Так виникла нова
            «пролетарсько-робітнича» держава – СРСР. Однак реальна практика соціалізму, зокрема дикта-
            тура  пролетаріату,  виявилася  зовсім  не  такою,  якою  вона  уявлялася  її  творцям.  У  результаті
            соціалістичного  будівництва  утворилося  не  суспільство  соціальної  справедливості  та
            рівності, як передбачали основоположники марксизму, а суспільство з тоталітарним режимом
            на  чолі  з  купкою  обраних  правителів,  які  вважали  себе  «вірними  продовжувачами  справи
            марксизму-ленінізму».
                   Практичне  втілення  марксизму  в  Росії  поклало  початок  73-річної  побудови
            «комуністичного  раю»  на  землі.  Це  будівництво розкололо  світ на дві ворожі, протилежні за
            ідеологією суспільно-політичні системи. Догматизоване марксистське вчення стало офіційним
            філософським  вченням  у  новоутвореній  країні  робітників  і  селян.  Марксистська  філософія
            перетворилася з галузі культури на ідеологічний катехізис соціалізму і комунізму. Філософські
            системи,  що  відрізнялися  від  марксистських,  оголошувалися  хибними,  ненауковими,  а  їх
            прихильники – ворогами народу та існуючої державної системи.
                   Захід  не  сприйняв  основоположних  ідей  марксизму.  Крім  Росії,  марксизм  ніде  не
            перетворився  ні  на  більшовизм,  ні  на  сталінізм.  На  Заході  еволюція  марксизму  була  зовсім
            іншою, із нього виросла європейська соціал-демократія. Зауважимо: марксизм ніколи не був на
            Заході  державною  ідеологією,  а  освоювався  як  важлива  складова  час-  тина  широкої  і
            розгалуженої соціально-критичної традиції.
                   Неомарксизм.  Не  маючи  змоги  показати  всю  різноманітність  сучасної  марксистської
            філософії,  розглянемо  найвідоміший  її  напрям  –  неомарксизм.  Неомарксизм  –  це  сукупність
            марксистських і промарк  систських  течій,  що  характеризуються  критичним  ставленням  до
            капіталізму, «реального соціалізму» і його «марксистсько-ленінської» ідеології.  Неомарксизм
            поділяється  на  два  основних  напрями:  діалектико-гуманістичний  і  сцієнтичний.
            Засновниками першого вважаються Дйордь Лукач (1885 – 1971) і Антоніо Грамші (1891 – 1937).
                   Вони  та  їх  послідовники  вважали  традиційний  марксизм  недостатньо  людяним,  тому
            прагнули  поставити  в  центр  марксистської  філософії  людину  як  суб’єкта  історичної  дії.
            Водночас неомарксизм часто використовує ідеї немарксистської філософії, що створює в межах
            «діалектико-гуманістичного» напряму спектр різних течій. Основними течіями є такі:
                   а) франкфуртська школа, до якої належали Герберт Маркузе (1898 – 1979), Теодор Адорно
            (1903 – 1969), Юрген Хабермас (нар. 1929 р.). Ви- користовуючи окремі положення марксизму
            для  критики  сучасного  високорозвиненого  індустріального  суспільства,  вони  водночас  ви-

                                                             73
   68   69   70   71   72   73   74   75   76   77   78