Page 70 - 6631

Найбільш концептуально стій- кими та ідеологічно впливовими в західному світі є неотомізм,
тейярдизм і персоналізм.
Неотомізм – офіційне філософське вчення католицької церкви. Серед найвідоміших
представників неотомізму – колишній посол Франції у Ватикані Жак Маритен (1882 – 1973),
французький академік Етьєн Анрі Жільсон (1884 – 1978), Густав Веттер (нар. у 1911) та
американський філософ Юзеф Бохенський (1902 – 1995). На відміну від усіх інших філософських
напрямів Заходу неотомізму властиві тради- ціоналізм, догматична стабільність ідей і
теоретичних постулатів; він свідомо чинить опір тенденціям оновлення і не без гордості
проголошує себе «філософією», «яка зберігається в століттях».
Філософії неотомізму притаманні такі характерні риси.
Ідейними джерелами неотомізму є вчення філософа-схоластика XIII ст. Фоми
Аквінського. Латиною ім’я «Фома» вимовляється, як «Томас». Звідси його вчення –
християнізований аристотелізм – дістало назву «томізм». Сучасний томізм – це неотомізм. Він
був від- роджений Енциклікою Папи Льва ХІІІ у 1879 р. У наш час розробляють і пропагують
неотомізм Академія св. Фоми у Ватикані, католицький інститут у Парижі, Пуллахський інститут
поблизу Мюнхена, інститут Нотр-Дам у США та ін. Видаються журнали «Томіст» та
«Божествен- ний Фома».
Предмет філософії неотомізму – буття Бога. Це відкрита релігійна філософія. Вона
протиставляє абсолютне, надприродне буття – буттю конкретних речей. Буття саме по собі – це
чисте буття (Бог). Неотомізм проголошує існування аналогії між Богом і його творінням: Творець
протилежний світові, але його творіння дозволяє судити про нього.
Буття Бога неотомісти доводять на підставі створених ним речей. В основі теорії буття
лежить ідея креаціонізму (від лат. creatio – створення). За цією ідеєю органічний і неорганічний
світ виникає внаслідок акту Божественного творіння. Звідси випливає, що матерія не вічна, вона
другорядна. Питання про те, що таке буття, вирішується таким чином: «бути – значить бути
створеним Богом, бути – значить бути в Богові».
Центральним принципом неотомізму є принцип гармонії віри та розуму. Він
спрямований на те, щоб примирити догматичні основи християнської віри з вимогами
мислячого розуму, узгодити недоказові положення релігії з раціонально-логічною силою знання
і таким чином виправдати християнство перед наукою і освітою, авторитет яких дедалі зростає.
Неотомісти запевняють, що віра без розуму перетворюється на сліпе поклоніння, марновірство
(фідеїзм), а розум без віри впадає в гординю зарозумілості (атеїзм, скептицизм, науковий
раціоналізм). Однак замість обіцяної «гармонії» віри і розуму неотомісти пропонують варіант
підпорядкування розуму вірі, бо пропорція, в якій вони об’єднуються, продиктована
міркуваннями католицького віровчення.
Мета філософії неотомізму – раціональне обґрунтування буття Бога. Все це було
зроблене ще Фомою Аквінським у працях «Сума теології» та «Сума проти язичників». Там
міститься п’ять «обґрунтувань» буття Бога:
а) коли брати рух у всій його повноті, а не тільки як механічний рух, неможливо не
прийти до визнання першодвигуна, тобто Бога;
б) коли все у світі має свою причину, то повинна бути «першопричина» – Бог;
в) безкінечна безліч можливостей і випадковостей у світі повинна керуватися цілком
необхідною причиною, тобто Богом;
г) для вимірювання ступенів досконалості (красоти, блага, істинності) усього, що є у світі,
повинно існувати мірило усіх досконалостей, тобто Бог;
д) все, що існує у світі, має певну міру доцільності, а отже, повинна існувати первісна і
головна ціль – Бог.
З метою переконати в істинності релігійних догматів неотомісти «опановують»
найсучаснішу наукову термінологію, активно оперують нею. Говорячи про створення світла в
перший день творіння, Бог, запевняють вони, мав на увазі взаємоперетворення позитронів-
електронів на потоки фотонів. Не заперечують неотомісти еволюційну теорію Ч. Дарвіна.
Тейярдизм. У релігійній філософії ХХ ст. значне місце посідає тейярдизм. Заснував
теорію тейярдизму П’єр Тейяр де Шарден (1881 – 1955) – видатний французький палеонтолог і

70