Page 69 - 6631

існують метафізичні висловлювання, які не можна перевірити за допомогою принципу
верифікації. Усе це спричинило крах принципу «верифікації».
Другим різновидом неопозитивізму є логічний негативізм. Основним його
представником є англійський філософ і соціолог Карл Поппер (1902 – 1994), який запропонував
замінити «верифікацію», націлену на встановлення істинності тверджень шляхом їх
безпосереднього зіставлення з фактами, так званою «фальсифікацією», тобто пошуками
фактів, які не підтверджують, а спростовують («фальсифікують») дане твердження. Тим самим
Поппер перетворює позитивізм на своєрідний, так би мовити, «негативізм», адже навіть коли не
виявлено фактів, що «фальсифікують» твердження, і останнє визнається придатним для наукового
вжитку, воно кваліфікується як «виправдане», а не істинне. Таким чином, постійно зберігається
можливість появи фактів, які, зрештою, сфальсифікують твердження.
Третім різновидом неопозитивізму є аналітична філософія. Її основними
представниками були: Бертран Рассел (1872 – 1970), Джордж Мур (1873 – 1958), Людвіг
Вітгенштейн та ін. Аналітична філософія зводить філософію до аналізу запровадження мовних
засобів і висловів, що тлумачаться як справжнє джерело філософських проблем. Цей аналіз
розглядається у філософії як єдиний правомірний метод філософського дослідження та
спрямований на те, щоб виявляти ситуації запровадження мовних засобів, які породжують
філософські проблеми. Представники аналітичної філософії доказують, що не існує реальних
філософських проблем, а проблеми, які традиційно розглядаються як філософські, є або
псевдопроблемами, або мають логіко-лінгвістичний характер, або потребують конкретного
змістовного дослідження. Отже, основне завдання цієї філософії полягає в розробці
семантичної теорії значення мовних виразів, яка є одночасно теорією розуміння. Ця течія мала
значний вплив на сучасну логіку та лінгвістику.
«Паралельно» з аналітичною філософією у 60 – 70-х роках ви- никає постпозитивізм.
Основними його представниками є: Імре Лакатос (1922 – 1974), Томас Кун (1922 – 1996), Поль
Фейєрабенд (1924 – 1996) та ін. Принциповим положенням постпозитивізму стало твердження
про визначальну роль науки в житті суспільства. Воно поєднується з прагненням відокремити
науку як особливу сферу раціонального.
Представники цього напряму переглянули вихідні принципи неопозитивізму щодо
методології наукового пізнання, радикально переосмислили сам предмет вивчення – ним стали
не окремі висловлювання, а наука як цілісна динамічна система, що розвивається, оскільки
наукове знання є цілісним за своєю природою, його не можна розбити на окремі висловлювання
чи незалежні один від одного рівні: емпіричний і теоретичний.
Однією з форм прояву позитивізму є методологічний напрям, який дістав назву
структуралізму. Він об’єднує ряд шкіл у соціогуманітарному пізнанні, пов’язаних методом
виявлення структури, тобто сукуп- ності відношень між елементами цілого, що зберігають свою
сталість у ході різноманітних перетворень і змін. У такому розумінні поняття «структура»
характеризує не простий стійкий «кістяк» якогось об’єкта, а сукупність правил, за якими з одного
об’єкта можна одержати другий, третій і так далі шляхом перестановки його елементів і певних
симетричних перетворень. Виявлення структурних закономірностей окремих об’єктів
досягається шляхом виведення відмінностей між цими об’єктами як перетворювання один в
одного конкретних варіантів єдиного абстрактного інваріанта.
Головними представниками структуралізму є французький антрополог і філософ Клод
Леві-Строс (1908 – 2009), філософ і історик культури Мішель Фуко (1926 – 1984),
психоаналітик Жак Лакан (1901 – 1981), літературознавець Ролан Барт (1915 – 1980), один
із засновників філософського напряму постмодернізму Жак Дерріда (1930 – 2004).
Основним джерелом розробки методології філософського структуралізму була книга
видатного швейцарського мовознавця Фердінанда де Соссюра (1857 – 1913) «Курс загальної
лінгвістики» (1916).

4. Релігійно-філософські вчення

Філософські напрями релігійної орієнтації на Заході виникли в основному в руслі
християнського релігійно-теологічного комплексу або в безпосередньому зв’язку з ним.
69