Page 67 - 6631

а) несвідоме («Воно») – це визначальний глибинний план людської психіки. Він функціонує
на основі природжених, природних, генетич- но первинних потягів;
б) свідоме («Я») – це розум людини, або «его». Воно виступає посередником між
несвідомим та зовнішнім світом «Я», прагне зробити «Воно» прийнятним для світу і привести
світ у відповідність до бажань «Воно»;
в) підсвідоме («Над-Я») – це внутрішня особиста совість. Вона утворюється під впливом
системи суспільних заборон. Якщо «Воно» зумовлене генетично, «Я» – індивідуальним
досвідом, то «Над-Я» є результатом впливу інших людей.
Важливим складовим елементом вчення Фрейда було уявлення про існування в надрах
«Воно», одвічних несвідомих інстинктів сексуальної насолоди (лібідо). Вони вступають у
конфлікт зі свідомістю, орі- єнтованою на принцип реальності, тобто на соціально прийнятні
форми поведінки та способи задоволення бажань. Свідоме «Я» і підсвідоме «Над-Я» прагнуть
підкорити сферу несвідомого «Воно». При цьому відбувається лише уявне розв’язання конфлікту,
оскільки витіснені в несвідоме сексуальні бажання в будь-який час можуть вирватися на
поверхню і стати причиною нових конфліктів. Пошук їх реального розв’язання досягається
шляхом свідомого оволодіння бажаннями, їх безпосереднім задоволенням або сублімацією (від
лат. sublimaіо – високо піднімаю, підношу).
Сублімація – це особливий вид відхилення інстинктів (лібідо) від притаманної їм
спрямованості і переключення їхньої енергії на досягнення соціальних і культурних цілей.
Сублімацією пояснює Фрейд виникнення релігії, мистецтва, суспільних інституцій. Сублімація,
за Фрейдом, виявляється у творчості. З позиції сексуальних поглядів Фрейд аналізує творчість
Леонардо да Вінчі, Гете, Шекспіра, Достоєвського.
Неофрейдизм. Найвідомішими послідовниками З. Фрейда були засновники аналітичної
психології швейцарський психолог, філософ і культуролог Карл Густав Юнг (1875 – 1961),
засновник індивідуальної психології австрійський психолог Альфред Адлер (1870 – 1937), заснов-
ник сексуально-економічної теорії австро-американський лікар Віль- гельм Рейх (1879 – 1957),
німецький філософ, психолог та соціолог Еріх Фромм (1900 – 1980), ідеолог «нових лівих»
Герберт Маркузе (1898 – 1979) та ін. Ці філософи уточнили вихідні положення психоаналізу,
оновили їх, і тому їх концепція дістала назву неофрейдизму.
Засновники неофрейдизму вказали на неспроможність ортодоксального фрейдизму
вирішити проблему взаємодії особи і суспільства. Наприклад, основного представника
неофрейдизму Еріха Фромма не задовольняли біологізм і соціальний песимізм Фрейда, тому він
сконцентрував увагу на перетворенні психоаналізу на соціальну філософію. З цією метою він
звернувся до попередньої філософської думки, а саме до поглядів Л. Фейєрбаха і особливо до
праць К. Маркса, що дало йому змогу критично переосмислити фрейдівську точку зору на
природу несвідомих потягів та роль соціальних факторів у становленні особистості. Проте,
вважаючи, що соціальна теорія К. Маркса недостатньо враховує роль психологічного фактора,
Фромм поставив за мету допов- нити марксизм психоаналізом.
Філософія постмодерну. Наприкінці ХХ ст. під впливом таких інтелектуальних і
культурних течій, як екзистенціалізм, герменевтика, структуралізм, психоаналіз та ін. склалася
філософія постмодерну. Основними її представниками є французькі філософи Жак Деррида та
Жан-Франсуа Ліотар. Чимало прихильників постмодерну також є у США.
Слово «постмодерн» означає після модерну. Французьке слово «модерн» означає
сучасний. Постмодерн – це передусім філософія, яка направлена проти філософії Нового часу.
Постмодерністи вважають, що феноменологія, герменевтика, аналітична філософія по суті не
відмовились від ідеалів філософії Нового часу. Представники постмодерну готові до
найгостріших висновків. Вони намагаються роз- ладнати все те, що здавлює людину в «обіймах
тоталітаризму»: жорсткі логічні схематики, остаточні висновки, всілякий пошук стійкого,
преклоніння перед авторитетами, владні структури, у тому числі науку та техніку, пошук
одноманітності, запровадження необґрунтованих цінностей, прагнення обов’язкового
порозуміння між людьми, приниження емоційного та чуттєвого, культивування застарілих
естетичних та моральних ідеалів.

67