Page 66 - 6631

тексту, самим текстом і читачем, інтерпретатором тексту. У понятті герменевтичного кола
виражається особливість процесу розуміння, пов’язаного з його циклічним характером.
Онтологічний характер герменевтичного кола, який виражає специфічну межу процесу
пізнання, – початковий пункт герменевтики як філософської течії. Ця ідея займає центральне
місце у вченні німецького філософа Ханса Георга Гадамера (1900 – 1991). Він не зводить
герменевтику до розробки методології розуміння текстів, а визначає її як філософію розуміння.
Предметом розуміння, на думку Гадамера, є не значення, вкладене в текст автором, а той
предметний зміст, з осмисленням якого пов’язаний цей текст. За Гадамером, герменевтика є
філософією «тлумачення»: від тлумачення текстів до тлумачення людського буття, знання про
світ і буття в ньому.
Різні проблеми герменевтики розробляли також німецькі філософи Вільгельм Дільтей
(1833 – 1911), Карл Отто Апель (нар. 1922), Рудольф Бультман (1884 – 1976), Юрген Хабермас
(нар. 1929), французький філософ Поль Рікьор (1913 – 2005), австрійський релігійний філософ і
теолог Емеріх Корет (1919 – 1991) та ін.
Філософська антропологія. Іншою течією ірраціонально-гуманістичного напряму
є філософська антропологія. У широкому значенні – це філософське вчення про природу і
сутність людини. Але в даному випадку філософська антропологія розглядається як напрям у
західноєвропейській філософії (переважно німецькій) першої половини XX ст., що прагне до
створення цілісного вчення про людину шляхом використовування і тлумачення даних різних
наук – психології, біології, етології, соціології, а також релігії та ін.
Початок філософської антропології пов’язаний з появою робіт Макса Шелера «Положення
людини в космосі» (1928) і Хельмута Плеснера «Ступені органічного і людина» (1928), в центрі
уваги яких проблема природи людини, її суті, специфічна відмінність у способі існування
людини і тварин. Надалі ідеї філософської антропології розвинули Еріх Ротхакер (1888 – 1965),
Ернст Кассирер (1874 – 1945) та ін.
Однією з головних тем цього напряму є тема істотних відмінностей людини і тварини.
Шелер бачить їх відмінність у здатності людини ставитися предметно і об’єктивно до
середовища; Гелен – у нерозвиненості людини, яка компенсує її в діяльності, Ротхакер – у
здатності творити і бути витвором культури. Втім вони переконані, що природа людини
залишається незмінною і залежить від Бога.
Шелер вважав, що незнання сутності людини приводить до кризи в культурі, у
суспільстві. Криза суспільства – це криза людини, криза особистості. Причина цього в
неправильному підході до пізнання людини. Знання про людину має становити собою певне
синтетичне знання, що включає три основні сфери знання: природничо-наукове, філософське і
релігійне. Проблема людини – це головне питання філософії. Криза сучасного суспільства
показує всю насущність цього завдання.
У людській природі Шелер виділяє два основні начала: це життєве начало, якийсь життєвий
порив, і дух, що йде від Бога. За своїм життєвим началом людина є твариною, живою істотою, втім
істотою розумною, яка володіє духом – оскільки Бог її наділяє духом. Божественний дух
перевершує людську природу, тому людина стає людиною тоді, коли вона асимілює в себе дух
Божественний, роблячи його своїм надбанням. Шелер убачав сутність людини не в мисленні або
волі, а в любові.
Фрейдизм. Однією з найвпливовіших ідейних течій XX ст. став психоаналіз, або
фрейдизм. Засновником психоаналізу в його класич- ній формі був австрійський психолог,
невропатолог, психіатр Зигмунд Фрейд (1856 – 1939). Основні погляди Фрейда викладені в його
працях:
«Три нариси з теорії сексуальності» (1905), «По ту сторону принципу задоволення»
(1920), «Я і Воно» (1923), «Тотем і табу» (1913), «Майбутнє однієї ілюзії» (1927),
«Незадоволеність у культурі» (1930) та ін. У названих працях яскраво виявляється перехід З.
Фрейда від раціоналізму до ірраціоналізму. Він звернувся до аналізу психіки в цілому. На цій
підставі у Фрейда формуються уявлення про суб’єктивну реальність людини. У праці «Я і Воно»
він розгортає структурну концеп- цію психіки, визначаючи в ній такі сфери:

66