Page 62 - 6631

сформувався у XIX ст. У XX ст. цей стиль філософствування починає домінувати в західній
філософії; «філософію мислення» замінює «філософія життя».
Більшість сучасних філософських систем має антропологічний характер. Вони
поєднуються загальною особливістю: наявністю спільного підходу до визначення головної
філософської проблеми, а саме проблеми людини. Антропологізм виявляється у спробах визначати
основи і сфери людської особистості та суб’єктивності, розглядати людину як «міру всіх речей», із неї
та завдяки їй намагатися зрозуміти як її саму, так і навколишнє середовище (природу, суспільство), а
також культуру.
У сучасній філософії спостерігається суперечливе ставлення до науки. З’явилися погляди,
які дістали назву сцієнтизму і антисцієнтизму. Сцієнтизм (від лат. scientia і англ. science – знання,
наука) – позиція світогляду, в основі якої лежить уявлення про наукове знання як про
універсальну культурну цінність і достатню умову для орієнтації людини у світі. Наука – це
універсальне «всезнання», що містить відповіді на всі питання і дає людині абсолютну гарантію
успішності її безпосередніх дій у будь-яких життєвих ситуаціях.
Як усвідомлена орієнтація, сцієнтизм утверджується в західній культурі наприкінці XIX
ст., причому одночасно виникає і протилежна світоглядна позиція – антисцієнтизм.
Антисцієнтизм стверджує принципову обмеженість науки у вирішенні проблем людського
снування., звертає увагу на негативні наслідки науково-технічного прогресу. Він тлумачить науку
як «дегуманізуючу силу», що є джерелом трагічності людського існування.
За сучасної епохи набула подальшого розвитку релігійна філософія. Спроби релігійного
осмислення дійсності відрізняються від наукових методів, мають свою специфіку. Однак і в
руслі релігійної думки народжувались і народжуються видатні філософські вчення, що значно
впливають на культуру людства.
У XX ст. переважна більшість філософських шкіл і течій проти- стояла філософії
марксизму. Це визначалося тим, що на довгі роки марксизм стає наріжним каменем ідеології та
політики суспільства, яке намагалося на практиці реалізувати комуністичні ідеї. У прагненні до-
вести неспроможність принципів марксизму більшість представників філософських течій
віддали данину їх критиці. Довгі роки розвиток філософії здійснювався у сфері ідеологічного
протиборства. Замість того, щоб вирішувати суто філософські проблеми, сторони відшукували
вади та слабкі місця у філософських концепціях одна одної. На цьому фоні посилювалися
намагання побудови філософських систем, які прагнули звільнення від впливу ідеології,
природознавства і навіть науки.
Серед безлічі напрямів і течій філософії сучасності є кілька ліній, які найбільш яскраво
характеризують основні тенденції її розвитку. Це, по-перше, ірраціоналістично-гуманістична; по-
друге, сцієнтистська; по-третє, релігійна; по-четверте, марксистська філософія. Які основні ідеї
репрезентовані в цих напрямах, як позначився їхній вплив на соціо- культурне буття,
світорозуміння і духовність людини, якою мірою вони підносять менталітет людства на новий
щабель і в чому зазнали вони невдач? Саме ці питання знаходитимуться в центрі нашої уваги.

2. Ірраціоналістично-гуманістичний напрям у сучасній філософії

Позиції ірраціоналізму в сучасній філософії відстоює багато різних шкіл і напрямів. Серед
них значне місце належить філософії життя. Сформувався цей напрям на межі XIX і ХХ ст. і
набув сили головним чином у Німеччині та Франції. Заснував його Артур Шопенгауер (1788 –
1860), котрий вважав, що розум у житті людини і у світі в цілому відіграє скромну, суто
технічну роль. Основні життєво важливі процеси відбуваються без участі інтелекта. Життєвий
світ людини є нерозумним, хаотичним і єдине, що якось упорядковує його, – це «світова воля» і
аж ніяк не розум. Шопенгауер лише висунув основні ідеї нової філософії, а всебічного розгляду
дістала вона у таких школах, як філософія волі до влади Фрідріха Ніцше (1844 – 1900) і його
послідовників; академічна школа філософії життя – Вільгельм Дільтей (1833 – 1911), Георг
Зіммель (1858 – 1918), Освальд Шпенглер (1880 – 1936); школа творчої еволюції Анрі Бергсона
(1859 – 1941) і його по- слідовників. Коротко розглянемо ці школи.

62