Page 27 - 6631

абстрактним, метафізичним або конкретним, діалектичним Проте завдяки сумніву і за-
переченню вибудовується цілісна, неперервна картина філософської культури мислення.
Відносність власних знань про світ та про саму себе – найважливіший мотив
культурного розвитку особистості, ознака її духовної зрілості. Саме в цьому полягає
особливість філософії як спонукального мотиву до мислення. Вчитися – це перш за все
мислити, перетворюватися на творчу людину, яка керується внутрішньою потребою пізнати
навколишній світ і себе. Як вчення про мислення філософія вчить вміння не дивитися, а бачити.
Адже пошук істини – це розкриття внутрішнього світу людини, випробування, напруга
інтелектуальних і моральних сил Тому бачить той, хто може побачити.
На відміну від повсякденної унітарності й догматизму, філософське мислення є
принципово плюралістичним, поліфонічним, діалогічним. Філософія передусім вчить мислити,
вчить проблемно, творчо підходити до своєї тематики. М. Гайдеггер, починаючи читання курсу
лекцій про мислення, звернувся до студентів приблизно з такими словами: «Я читатиму вам
курс лекцій про мислення, але не таким чином, щоб дати якусь дефініцію мислення. Традиційно
розпочинаючи лекцію: «мислення є процес...», – ми визнаємо, що мислення є процес, але ж
процес є процес, а не мислення. У такий спосіб ми можемо дізнатися про відношення мислення
до чогось одного, другого, третього, п'ятого і т. д, але ж головне питання – що є саме мислення
– залишиться без відповіді... Я вчитиму вас мислення інакше. Я мислитиму перед вами, а ви
уважно слухайте, дивіться. Ось він, процес мислення, розгортається перед вами... Будьте уважні
– дивіться, слухайте, я показую вам саме мислення... вчіться мислити».
Отже, Гайдеггер пропонує безпосередню демонстрацію мислення як творчого процесу
(звичайно, сам «демонстратор» при цьому має бути людиною, здатною до творчості).
Приблизно так міркував і Сократ, який завдяки вмілому формулюванню запитань
демонстрував своїм співрозмовникам невідповідність та суперечливість їхніх позицій. Сократ
стверджував, що ніколи не був нічиїм вчителем. Він не вчив, у нього вчились: хто чого міг і хто
чого хотів. Він був переконаний, що мудрості не можна навчити так, як вчать ремесла і
майстерності (повторювані операції, схеми, навички можна запам'ятати і перейняти). Досвід
сам собою навчити не може, і різні люди зі схожою долею роблять для себе різні висновки.
Проте істинну мудрість можна передати близькій людині хіба що під час тісного, дружнього
спілкування. В українській філософії діалогіка Сократа називається «софійністю» мислення.
Уміння мислити, філософствувати завжди викликало підозру і недовіру у так званих
«освічених людей», які розглядають філософію як занадто серйозне і «стомливе» заняття, щоб
відвести йому вільний час, але разом з тим і не досить серйозне, щоб присвятити робочий. їм
здається, що філософія їх обдурює, позбавляє бездумної впевненості в тому, що вони вважають
істинним, правильним. Характерною є закономірність, яка проходить через всю історію
філософії: кожен видатний мислитель замість того, щоб зводити наступний щабель певної
теорії, починає закладати новий фундамент індивідуального бачення світу. Адже немає таких
уявлень, понять, істин, які не могли б викликати заперечень: ті питання, що здавались
вирішеними, знову стають проблемами. Ніщо так не стимулює активізацію мисленнєвого
процесу, як вирішення проблемних ситуацій.
Повсякденне (унітарне, монологічне, однозначне) мислення відбиває репродуктивну
людську діяльність, яка постійно відтворює певні еталони, зразки, встановлені попередніми
положеннями, «тиражує» досягнення цивілізації, щоб зробити їх предметами використання і
споживання якомога більшої частини індивідів. Така діяльність, будучи споживчою, ре-
алізується за максимально спрощеними, стандартизованими схемами. Оскільки репродуктивна
діяльність домінує у нашому повсякденному житті, то вона породжує і відповідний епістемний
(від грец. episteme – пізнавальний), тобто схематично-інструктивний стиль мислення (І. Бичко).
Творча сфера, або продуктивна діяльність (вона становить невелику частину), відіграє
провідну, вирішальну роль у загальному поступі культури. У ній вперше реалізуються нові
проекти, задуми, цілі та сенс діяльності в цілому. їй відповідає творчоконструктивний –
діалогічний, «софійний» – стиль мислення. Ядром «софійного» мислення, в якому формуються
всі його специфічні особливості (плюралізм, поліфонія, свобода тощо), є філософія.

27