Page 25 - 6631

розглядаються під кутом зору кінцевої мети історії світу. Остаточний сенс світу є частиною
людського покликання, яке полягає в тому, щоб відбутися як людина, стати Людиною. Адже
Людина не є викінченим витвором природи, – вона невпинно, знову і знову створюється в
історії, з участю її самої, її індивідуальних зусиль.

4. Функції філософії
Предмет і специфіку філософії неможливо достатньо повно розкрити без з'ясування
питання щодо її функцій. їх різноманітність надає культурі мислення життєву глибину,
внутрішню зосередженість, що дає можливість філософському знанню бути засобом
вироблення ціннісних орієнтацій, об'єднання глобальних і кінцевих цілей, які спонукають
людину. Те, що дає змогу філософії бути явищем, яке завжди витримує багатоманітні соціальні,
інтелектуальні випробування і навантаження, полягає в належності до простору, де абсолютне
«як повинно бути» виявляється раніше визначеною метою і тому дійсною цінністю. Специфічна
роль філософії, її принципово плідний, творчий характер щодо компонентів культури
виявляється в евристичних функціях
Аналітична функція виявляє помежові основи (змістові обґрунтування), які складають
умови можливості всіх видів теоретичного і практичного досвіду.
Рефлексивна функція: перетворення прихованих допущень на предмет спеціалізованого
дослідження; пояснення загальних ідей, прагнень, ініціатив, які обумовлюють унікальні
(культурні) або універсальні (цивілізаційні) принципи, форми організації і реалізації суспільно-
історичної діяльності.
Онтологічна функція: введення фундаментальних гіпотез існування, визначення схем
побудови дійсності, тобто «переведення» формалізму теорії в дійсність.
Гносеологічна функція: розроблення, оцінювання припущень пізнавального процесу. Чи
є знання систематизацією суб'єктивного досвіду, чи фіксує закономірні зв'язки світу? Аналізом
цих проблем змушують займатися вчених труднощі їхньої науки.
Інтегративна функція: системне узагальнення і понятійна реконструкція
різноманітності соціальної практики, багатства культури. Фокусуючи конкретні цінності з
наступним розгортанням із них проектів світу (центрування «космосу» вичленує космізм,
«Бога» – теїзм, «людини» – гуманізм, «волі» – волюнтаризм тощо), філософія узгоджує в межах
цих проектів усі типи відношення людини до дійсності: теоретичні і практичні, пізнавальні і
ціннісні, соціальні й екзистенціальні. Подібне узгодження – не еклектика, а єдина умова
створення універсальних сценаріїв життя, варіантів світорозуміння і світоперетворення, що
мають всезагальні значення і цінності.
Світоглядна функція пов'язується з абстрактно-теоретичним, понятійним поясненням
світу, на відміну від решти типів та рівнів світогляду.
Методологічна функція полягає в тому, що філософія виступає як загальне вчення про
метод і як сукупність найбільш загальних методів пізнання і освоєння дійсності людиною.
Прогностична функція: в ній формуються гіпотези про загальні тенденції розвитку
буття і свідомості, людини «і суспільства. Ступінь вірогідності прогнозу буде тим вищим, чим
більше філософія спирається на науку.
Критична функція поширюється не тільки на інші дисципліни, але й на саму
філософію. Античний принцип «піддавай усе сумніву» свідчить про важливість критичного
підходу, наявність певної частки скепсису стосовно існуючого знання та соціокультурних
цінностей. Позитивне значення та антидогматичну роль виконує конструктивна критика Вона
ґрунтується на діалектичному запереченні, а не на абстрактному нігілізмі.
Аксіологічна функція (від грец. axios – цінний) дає можливість визначити соціальні, мо-
ральні, ідеологічні, естетичні та інші цінності, особливо в перехідні періоди суспільного роз-
витку, коли виникає проблема вибору шляхів розвитку і постає питання, що відкинути, а що
зберегти зі старих цінностей.
Соціальна функція є досить багатоплановою і охоплює різні аспекти суспільного життя:
покликання філософії – пояснити соціальне буття і сприяти його матеріальній та духовній
зміні. Саме філософії належить прерогатива в розробці всеохоплюючих концепцій інтеграції і
25