Page 26 - 6631

консолідації людського суспільства. Її завдання – допомогти усвідомити і сформувати
суспільну мету і спрямувати зусилля на організацію колективних дій для їх досягнення. При
цьому ступінь життєвості філософської концепції визначається тим, наскільки кожний індивід
може її зрозуміти і прийняти.
Гуманістична функція полягає в адаптаційній та життєствердній ролі філософії для
кожного індивіда, у сприянні формуванню гуманістичних цінностей та ідеалів, ствердженню
позитивного сенсу і мети життя. Її покликання – здійснювати функцію інтелектуальної
терапії, яка є особливо важливою в періоди нестабільності в суспільстві, коли людське
існування перебуває в «помежовій ситуації», на межі буття та небуття, і кожний повинен
зробити свій нелегкий вибір.
Усі функції філософії діалектично взаємопов'язані, кожна з них передбачає інші, так чи
інакше включаючи їх у себе. Тим самим філософія постає як цілісна система, виступаючи
загальною методологією пізнання і освоєння світу. Поряд з цим вона є особливою теорією, яка
має свої категорії, закони і принципи дослідження.

5. Особливості філософського освоєння дійсності

Філософське знання вже Сократ і Платон протиставляли знанню, обмеженому тільки
пізнанням дійсності. Якщо наукове знання описує і пояснює галузь того, що є, то філософське
знання охоплює галузь того, що повинно бути, – сферу цінностей, сенсу і мети людського
існування. Більше за все філософія цікавиться тим, що найменше за все приваблює науку, –
зв'язком даних явищ дійсності із загальним і цілим, розумінням життєвого смислу і значення
явищ, котрі окремо вивчаються різними науками. Філософське мислення вирішує проблеми
помежових основ буття і пізнання. В чому ж особливість філософського підходу до дійсності?
Чи можемо ми говорити про філософське мислення як особливий склад розуму, а не тільки про
філософію як певну професійну діяльність? Вже в античності філософію розуміли як
особливого роду духовну діяльність, яка прояснює багатоскладність світу. Заняття нею
передбачають наявність певних моральних якостей і розумових доброчинностей. Філософське
мислення насамперед виділяє найбільш важливе, істотне із нескінченної багатоманітності
навколишніх явищ. Воно виражається у трьох основних рисах: рефлексивність, цілісність і
критичність.
Рефлексивність – це прагнення до остаточного усвідомлення своїх дій, тобто
налаштованість на виявлення смислу подій та їх зв'язку між собою. Великий подив, з якого
народжується дух філософствування, -це втрата влади частковості й обмеженості, коли людині
вперше відкривається перспектива нескінченності цілого, можливість зосередитися на його
розумінні, а отже не тільки пізнати розумом, але й відкрити багато чого почуттю і волі. Хоча
рефлексія не у всіх випадках веде до справді філософського мислення, приводом для неї
можуть бути й хибні, надумані проблеми (повчальний приклад – середньовічна схоластика),
однак без рефлексії філософського мислення не буває.
Цілісність філософського мислення означає спрямованість на об'єднання
багатоманітності людського життя – особистого, соціального, пізнавального, політичного –
через виявлення їх зв'язків. Точка зору цілісності зовсім не означає знання всього про цей світ.
Філософськи мисляча людина уявляє основні тенденції розвитку світу, суспільства, пізнання,
може співвіднести своє життя з цими тенденціями і зрозуміти своє місце в цьому розвитку.
Критичність означає передусім здатність оцінювати й оновлювати основи своєї власної
діяльності в динамічному світі. Сила філософського мислення – у вмінні задавати все нові й
нові питання світу й самому собі. У філософії немає заборони на критику і сумнів.
Специфіка філософії виявляється в особливій настанові, напрямі мислення, який
починається із сумніву, тобто переосмислення звичних поглядів, традицій, концепцій. Видатні
мислителі давнини (Демокріт, Платон, Арістотель) ставили питання: «Що таке «буття»? Що
означає «бути»? Чи має Всесвіт якусь єдність або мету? Чи потрібно добру бути вічним, щоб
заслужити високу оцінку, чи до добра потрібно прагнути, якщо навіть воно несе людині
загибель?» і т. д Твердження кожного з них водночас було запереченням думки попередника.
Всі видатні філософські вчення заперечують одне одне. Таке заперечення може бути
26