Page 22 - 6631
P. 22
Світогляд захищає психіку людини від сумбурності зовнішньої інформації, служить
фільтром, який послаблює, розділяє інформаційний потік
Світогляд вбирає в себе знання тільки узагальнені, тобто правильні для широкого класу
явищ. Світоглядні знання допомагають нам орієнтуватись у світі цінностей: «добре – погано»,
«шкідливо – корисно», «прекрасно – потворно», «розумно – безглуздо» тощо.
Світогляд – це систематизований комплекс уявлень, оцінок, установок, що забезпечують
цілісне бачення та усвідомлення світу і місця в ньому людини разом із життєвими позиціями,
програмами та іншими складовими поведінки, активного діяння взагалі. Тим самим світогляд
інтегрує пізнавальну і спонукально-діяльну настанову людської життєдіяльності. Філософія є
найвищим рівнем і видом світогляду, його теоретичним оформленням
Успішне функціонування специфічно людської життєдіяльності світогляд допомагає
здійснювати на різноманітних рівнях За ступенем загальності існує світогляд особистості,
груповий, професійний, національний світогляд, загальнолюдські світоглядні настанови.
Стосовно ступеня історичного розвитку виділяємо античний, ренесансний і т. п. світогляд а
щодо ступеня теоретичної «зрілості» – стихійно-повсякденний, «житейський» і теоретичний,
філософський світогляд
Світогляд постійно пульсує, оскільки весь час прагне до змістового наповнення. Але все
ж таки світогляд має в собі певний стійкий «осад», який вміщує головні принципи (правила)
відношення до світу: любов, справедливість, доброзичливість, впевненість у своїх пізнавальних
можливостях, сенс життя. Філософія – квінтесенція світогляду, концентрат найважливіших
методів і принципів світовідношення.
Передумовою філософського світогляду є міфологія і релігія. Виникнення філософії, її
становлення пов'язуються з особливостями історично найдавнішої світоглядної форми, яка по
суті була ровесницею самої людської історії – міфології. У міру того як розпочався «відхід» від
тваринного існування, як середовище почало перетворюватися на розмаїтий навколишній світ,
на своєрідний «фокус», «клубок», активне «ядро» зв'язків, стосунків, претензій і намірів,
виникає міфологія (від грец «міфос» – слово, сказання) – первісна світоглядна форма,
покликана забезпечити нелегкі вимоги існування на перших щаблях історичного буття. Як
початкова світоглядна форма, міфологія містила в нерозчленованому, зародковому
(синкретичному) вигляді всі наступні форми суспільної свідомості – релігію, мистецтво,
мораль тощо, в тому числі й філософію. «Розмитість» меж між індивідом і колективом
знаходила світоглядне відображення у розмежуванні образу і реальності, думки і дії, предмета і
слова. Для первісної міфології характерне іносказання, яке повинно було позбавити людину від
появи реального звіра або страшної істоти. Наприклад, у «Лісовій пісні» Лесі Українки
фантастичні істоти позначено як «Той, що в скалі сидить», «Той, що греблі рве» тощо. Первісні
міфи не розповідалися, а колективно «переживалися», «відтворювалися», «програвалися» у ко-
лективних містеріях-діяннях Первісна міфологія, реально діяльна, емоційно-життєва,
фактично ототожнювала образ-слово з самою реальністю.
З розвитком суспільного буття через міф, тобто сказання, людина намагається відповісти
на такі глобальні питання, як поява, упорядкування світу в цілому, виникнення тваринного
світу, явищ природи. Значну частину міфологічних поглядів створюють космологічні уявлення,
питання народження і смерті, сказання про досягнення людей: отримання вогню, винайдення
ремесел, розвиток землеробства. Світопорядок у міфі тлумачився як єдність людини і космосу,
вона «розчинялася» у природі, зливалася з нею як її невід'ємна складова
Основний принцип розгляду світоглядних питань у міфології – генетичний, тобто
проблема початку світу, походження природних і суспільних явищ вирішувалась через розповідь
про те, хто кого народив. Розповідаючи про минуле, пояснюючи сучасне і пророкуючи
майбутнє, міф забезпечував духовний зв'язок поколінь, був необхідною формою орієнтації
(адже завдяки йому світ ставав зрозумілим), здавався правдивою реальністю, яка заслуговувала
на абсолютну довіру. Відповідаючи традиційному (наявному) стану речей як єдино можливому
і через те гармонійному «порядку» буття, міфи утверджували в суспільстві дану систему
цінностей. Вони сформували певні норми поведінки, стабілізували суспільне життя.
22