Page 157 - 6631

доброчинності).

Дезінтегративна функція релігії – здатність релігії за певних умов послаблювати
стабільність і стійкість особи, певних соціальних груп чи суспільства загалом і навіть
викликати релігійне протистояння.

Деїзм (лат. deus – Бог) – релігійно-філософське вчення, згідно з яким Бог, що є
безособовою першопричиною світу, не втручається в процеси і явища, що відбуваються в
ньому.

Декалог – релігійно-моральний кодекс, покладений в основу іудаїзму і християнства;
складається з десяти заповідей. Домінуючими серед них є перші чотири: вони визначають
вектор людської моральності – праведне боговшанування, що породжує низку інших
позитивних моральних рис (смирення, щедрість, шанобливість, безкорисливість, щирість,
правдивість тощо).

Демон (гр. diamon – божество, дух) – у давньогрецькій міфології – надприродна істота,
дух, що володіє надлюдською силою, належить до невидимого світу і має вплив на життя і
долю людей. У християнстві – злий дух, Диявол.

Демонізм – одна з форм давніх вірувань, що рунтувалася на уявленнях про існування
надприродних істот – демонів як безплотних сутностей.
Демонологія – релігійне вчення про демонів, яке виникло на рунті первісної віри в духів.

Деномінація (лат. перейменування) – проміжна ланка між сектою і церквою, що
перебуває на стадії становлення.

Дерево життя – невід’ємна складова космогонічних і часових первісних уявлень:
вважалося, що його коріння йшло з глибин землі, з царства померлих, стовбур символізував
покоління живих, а листя і крона – житло богів та духів.

Деструкція (лат. destructia – руйнування) – порушення або руйнування структури чого-
небудь.
Догмати релігійні (гр. dogmatos – думка, вчення) – основні положення віровчення певної
конфесії, що вважаються вічними і незмінними істинами, встановленими Богом, і є
обов’язковими для визнання їх усіма віруючими.

Дух – надприродна сутність, самодостатнє нематеріальне начало, що впливає на стани
людини, природні явища і сфери.
Духовенство – спільна назва професійних служителів культу в деяких сучасних релігіях.
Духовний суверенітет – активно-творча, незалежна духовна діяльність індивіда, який
усвідомлює власну унікальність.

Душа – у буденній свідомості – глибинний внутрішній світ людини, її почуття і
переживання; у найдавніших віруваннях – таємнича «чуттєво-надчуттєва» істота, яка уявлялася
носієм життя та деяких важливих станів людського тіла; у релігійній інтерпретації – безплотна
духовна сутність, що визначає життєві стани і здібності людини.
Езотеризм (гр. – внутрішній) – феномен культури, що включає, з одного боку, віру в
існування надприродного вищого світу, уявлення про нього, а з другого – засоби спілкування з
цим світом, підкорення його своїм інтересам.
Екзарх у сучасному православ’ї – глава екзархату, тобто церковного округу, який інколи
об’єднує декілька єпархій і користується відносною самостійністю.
Екстремізм релігійний – схильність до крайніх протиправних дій на релігійному грунті з
метою збудження віруючих, підбурювання їх до антигромадських протизаконних дій.

Екуменічний рух – об’єднавчий рух християнських церков.

157