Page 157 - 6631
P. 157

доброчинності).

                  Дезінтегративна  функція  релігії  –  здатність  релігії  за  певних  умов  послаблювати
            стабільність  і  стійкість  особи,  певних  соціальних  груп  чи  суспільства  загалом  і  навіть
            викликати релігійне протистояння.

                  Деїзм  (лат.  deus  –  Бог)  –  релігійно-філософське  вчення,  згідно  з  яким  Бог,  що  є
            безособовою  першопричиною  світу,  не  втручається  в  процеси  і  явища,  що  відбуваються  в
            ньому.

                  Декалог  –  релігійно-моральний  кодекс,  покладений  в  основу  іудаїзму  і  християнства;
            складається  з  десяти  заповідей.  Домінуючими  серед  них  є  перші  чотири:  вони  визначають
            вектор  людської  моральності  –  праведне  боговшанування,  що  породжує  низку  інших
            позитивних  моральних  рис  (смирення,  щедрість,  шанобливість,  безкорисливість,  щирість,
            правдивість тощо).

                  Демон (гр. diamon – божество, дух) –  у давньогрецькій міфології – надприродна істота,
            дух,  що  володіє  надлюдською  силою,  належить  до  невидимого  світу  і  має  вплив  на  життя  і
            долю людей. У християнстві – злий дух, Диявол.

                  Демонізм  –  одна  з  форм  давніх  вірувань,  що  рунтувалася  на  уявленнях  про  існування
            надприродних істот – демонів як безплотних сутностей.
                  Демонологія – релігійне вчення про демонів, яке виникло на рунті первісної віри в духів.

                  Деномінація  (лат.  перейменування)  –  проміжна  ланка  між  сектою  і  церквою,  що
            перебуває на стадії становлення.

                  Дерево  життя  –  невід’ємна  складова  космогонічних  і  часових  первісних  уявлень:
            вважалося, що його коріння йшло  з глибин землі, з царства померлих, стовбур символізував
            покоління живих, а листя і крона – житло богів та духів.

                  Деструкція (лат. destructia – руйнування) – порушення або руйнування структури чого-
            небудь.
                  Догмати релігійні (гр. dogmatos – думка, вчення) – основні положення віровчення певної
            конфесії,  що  вважаються  вічними  і  незмінними  істинами,  встановленими  Богом,  і  є
            обов’язковими для визнання їх усіма віруючими.

                  Дух  –  надприродна  сутність,  самодостатнє  нематеріальне  начало,  що  впливає  на  стани
            людини, природні явища і сфери.
                  Духовенство – спільна назва професійних служителів культу в деяких сучасних релігіях.
                  Духовний  суверенітет  –  активно-творча,  незалежна  духовна  діяльність  індивіда,  який
            усвідомлює власну унікальність.

                  Душа  –  у  буденній  свідомості  –  глибинний  внутрішній  світ  людини,  її  почуття  і
            переживання; у найдавніших віруваннях – таємнича «чуттєво-надчуттєва» істота, яка уявлялася
            носієм життя та деяких важливих станів людського тіла; у релігійній інтерпретації – безплотна
            духовна сутність, що визначає життєві стани і здібності людини.
                  Езотеризм  (гр.  –  внутрішній)  –  феномен  культури,  що  включає,  з  одного  боку,  віру  в
            існування надприродного вищого світу, уявлення про нього, а з другого – засоби спілкування з
            цим світом, підкорення його своїм інтересам.
                  Екзарх у сучасному православ’ї – глава екзархату, тобто церковного округу, який інколи
            об’єднує декілька єпархій і користується відносною самостійністю.
                  Екстремізм релігійний – схильність до крайніх протиправних дій на релігійному грунті з
            метою збудження віруючих, підбурювання їх до антигромадських протизаконних дій.

                  Екуменічний рух – об’єднавчий рух християнських церков.

                                                            157
   152   153   154   155   156   157   158   159   160   161   162