Page 153 - 6631

СЛОВНИК РЕЛІГІЄЗНАВЧИХ ТЕРМІНІВ

Ааронівці – прихильники Андрія (Аарона) Жукова, засновника однієї з безпопівських
течій (згод) у Старообрядництві.

Абат (сирійськ. abba – батько) – настоятель монастиря в католицькій церкві.
Абсолют (лат. absolutus – безумовний, повний, необмежений, досконалий) – нічим і ніким
не зумовлена, самосутня, самодіяльна, вічна і нескінченна, повністю вільна і досконала духовна
сутність, яка є джерелом і першоосновою світу. Християнство рисами абсолюту наділяє Бога.

Авеста – священна книга зороастризму.

Аватара (санскр. – «той, хто сходить вниз») – в індуїзмі втілення Бога в образах інших
богів, людей або тварин, яке приходить з духовного світу задля спасіння визначених певними
обставинами душ.
Авгури (лат. – птаха) – жрецька колегія в Стародавньому Римі, що займалась
птахогаданням, тобто дізнаванням волі богів по крику птахів або їх польоту.

Автокефалія (гр. autos – сам і kephale – голова) – повне самоврядування церкви, її
незалежність від інших єдиновірних церков.

Агіографія (гр. hagios – святий і grapho – пишу) – різновид церковної літератури;
життєписи (житія) святих.
Агностицизм (гр. agnostos – незнаний) – філософське вчення, що заперечує можливість
достовірного пізнання сутності дійсності, істини, абсолютизуючи відносний характер
людського пізнання.
Адам (староєвр., досл. – земля) – за Біблією, перша людина, створена Богом із пороху
земного за його образом і подобою на шостий день творіння.
Адвентизм (лат. adventus – пришестя) – течія пізнього протестантизму, яка виникла в 30-х
роках XIX ст. у США шляхом відокремлення від баптизму. Його засновник – Вільям Міллер
(1782-1849).
Акафіст – дослівно грецькою «несідальне», тобто читання слів, під час якого не
дозволяється сидіти. Так називається відправа молитов (12 «кондаків» і 12 «ікосів»), в яких
прославляється Ісус Христос, Божа Мати або який-небудь святий. Акафісти читаються на
молебнях, іноді під час всеношної, на утрені замість «кафізмів», до читання Євангелія.

Аксіологія (гр. axios – цінний або axia – цінність і logos – вчення) – вчення про ціннісне
ставлення людини до світу (релігійне, етичне, естетичне).

Алілуйя (староєвр. халлелу – хваліть, ях – Ягве) – хвалебний приспів у християнському
богослужінні.
Аллах (араб, альїлах – божество, Бог) – ім’я Бога в ісламі.

Алтар – лат. «підвищений жертовник», олтар, вівтар. Східна частина церкви, де
знаходиться престол і жертовник, відділена від середини церкви іконостасом.

Амвон – грец. «схід». Так називається напівкругле підвищення, на дві або три сходинки,
перед царськими вратами вівтаря. Тут диякон виголошує єктенії, читає Євангеліє, звідси
говорить священик проповідь.

Амінь (гр. і лат. атеп, давньоєвр. – хай буде істинно) – слово, що вживається наприкінці
християнських молитов, священних текстів тощо.

Амулет (араб. hamula – носити) – предмет, який за допомогою уяви наділяється
надприродною силою, здатністю захищати, оберігати його власника від усіляких нещасть і
приносити удачу.

153