Page 53 - 6625

Планування – це проектування бажаного майбутнього та ефективних
способів його досягнення. Очевидно, що планування представляє собою
процес, який має три специфічні риси (за Р.Акоффом):
1. План – це рішення, рішення прийняте до початку дій, а планування
– попередньо прийняті рішення.
2. Планування необхідне тоді, коли досягнення бажаного майбутнього
стану передбачає множину взаємозалежних рішень (тобто систему рішень).
Одні з множини рішень можуть бути складними, інші простими, проте
складність планування випливає скоріше не з самих рішень, а з їх
взаємозв’язків.
Система рішень, необхідних для планування має наступні особливості:
а) вони складні для одночасного розгляду, тому планування необхідно
розділити на етапи, планування повинно бути підготовленим, його необхідно
планувати;
б) систему необхідних рішень не можна розбити на незалежні підсистеми,
відповідно, плановане рішення не може бути розділено на окремі незалежні
рішення. Рішення, прийняті раніше в процесі планування, необхідно
враховувати при розробці наступних рішень і, навпаки, попередні рішення
повинні розглядатися з врахуванням рішень, наступних за ними. Ці дві
властивості пояснюють, чому планування є процесом, а не одномоментною
дією. В процесі планування змінюється, як планована система, та і зовнішнє
середовище, а врахувати майбутні зміни з абсолютною точністю неможливо.
Звідси випливає необхідність постійних коригувань і удосконалень плану.
3. Планування – це процес, направлений на створення одного або
декількох майбутніх станів, які бажані і які не з’являться самі по собі без
певних зусиль. Очевидно, що в випадку, коли ви впевнені, що до бажаного
результату приведе і природній хід подій, необхідність в плані відсутня.
Взагалі, планування завжди містить два компоненти: песимістичний і
оптимістичний. Песимізм базується на переконанні, що бажаний в майбутньому
стан навряд чи появиться, якщо не зробити конкретне, оптимізм закладений на
впевненості, що необхідно зробити щось визначене, щоб імовірність появи
бажаного стану в майбутньому зросла.
Уперше загальні принципи планування були сформульовані французьким
теоретиком і практиком управління Анрі Файолем (“Загальне та промислове
управління”, 1916 р.) — засновником так званої класичної адміністративної
школи управління, ним було названо п'ять принципів: необхідність, єдність,
неперервність, гнучкість та точність. Приведені принципи детально
розглядаються в економічній та управлінській літературі
Крім перелічених, різними авторами приводиться ще понад десяток
принципів, проте акцентуємо увагу на важливих принципах інтерактивного
планування, які приводяться Р.Л.Акоффом зокрема: принцип участі та принцип
цілісності (холізму).

53