Page 164 - 6625

поведінка формуються і розвиваються за іншими законами, ніж індивідуальна
психіка і персональна поведінка. Разом з тим, вони є корельованими,
обумовлюючи і визначаючи один одного, формуючи те, що називають
цілісністю соціальних і біологічних систем.
Таким чином слід зазначити, що крім внутрішньосистемних проявів
закономірності цілісності виникають нові взаємини і взаємодії самої системи
(як цілого) із середовищем, які відрізняються від відносин і взаємодій з нею
окремих елементів і компонентів.
Так, В.І. Вернадський при вивченні цілісності екологічних систем, тобто
систем, утворених взаємовідносинами людини з об’єктами живої і неживої
природи, переконливо показав, що людина і природа не тільки взаємопов’язані,
але в цій системі вже зовсім скоро не залишиться «резервних» елементів, тобто
природних об’єктів, зникнення яких через діяльність людини не може не
викликати зворотну реакцію з боку природи. Саме ця реакція лежить в основі
механізму відновлення цілісності екосистем, можливо, з самими негативними
наслідками для людства.
Властивість цілісності пов’язана також з метою (ціллю), для виконання
якої призначена система. При цьому, якщо ціль (мета) не задана в явному
вигляді, а у відображуваного об’єкта спостерігаються цілісні властивості,
можна спробувати визначити ціль (мету) або вираз, що зв’язує мету зі засобами
її досягнення (цільову функцію, системоутворюючий критерій), шляхом
вивчення причин появи закономірності цілісності.
Необхідно відзначити, що для технічних об’єктів і систем мету, як
правило, нескладно сформулювати. А ось в організаційних системах не завжди
відразу легко зрозуміти причину виникнення цілісності і потрібно проводити
аналіз, який дозволяє виявити, що призвело до виникнення цілісних, системних
властивостей.
Дослідженню причин виникнення цілісних властивостей в теорії систем
приділяється велика увага. Однак, на практиці в ряді реальних ситуацій
надзвичайно складно (а, найчастіше, неможливо) виявити фактори, які
зумовлюють виникнення цілісності.
Проблема полягає в тому, що будь-яке системне дослідження так чи
інакше пов’язане з порушенням цілісного представлення вивчаємої системи. Не
розчленувавши систему на частини, неможливо зрозуміти суті цілого. Однак
будь-яка декомпозиція (розчленування) системи на окремі відособлені частини
призводить до втрати суті цілого і невірної оцінки властивостей частин. Інакше
кажучи, при будь-якому способі поділу об’єкта на частини неможливо виявити
його цілісні властивості, так як просте механічне вичленення будь-якого
елементу з нього призводить до отримання відокремленого елемента з іншими
властивості, тобто - до нового об’єкту. Ще Аристотель образно вказував з цього
приводу, що рука, відокремлена фізично від тіла, - це вже не рука.
Це призводить до парадоксу, який можливо вирішити при спільному
застосуванні принципів «від цілого до частин» і «від частин до цілого», тобто

163