Page 165 - 6625

шляхом організації процесу досліджень у вигляді поетапного розукрупнення
досліджуваного об'єкта на страти, верстви і ешелони з одночасним
встановленням зв’язків і взаємодій між ними.
В даному випадку системні дослідження стають ефективним засобом
вивчення об’єкта, тому що останній розглядається як система, в якій
проявляється закономірність цілісності і передбачаються обов’язкові якісні
зміни (на будь-якому рівні розчленування системи) при об’єднанні елементів в
систему і при переході від системи до елементам. Перевагою цього підходу є
можливість опису досліджуваного об’єкта або процесу, досить складного для
його відображення у вигляді формальної математичної моделі, хоча б на рівні
структури.
Інтегративность і адитивність. Термін інтегративність часто
вживають як сінонім цілісності. Однак при його використанні дослідники
підкреслюють інтерес не до внутрішніх факторів прояви цілісності, а до більш
глибоких причин і процесів формування (в тій чи іншій мірі) цілісності і,
головне, - до її збереження.
Інтегративними називають системоутворюючі, системозберігаючі
фактори, які викликають у елементів і компонентів системи (незважаючи на
можливу неоднорідність і взаємні суперечності) активне прагнення їх вступати
в коаліції один з одним, тобто встановлювати і посилювати міжелементні і
міжкомпонентні зв'язки, що ведуть до цілісності.
З іншого боку при аналізі систем розглядають протилежні тенденції,
спрямовані на слабшання міжелементних і міжкомпонентних зв'язків аж до їх
повного руйнування. Таку закономірність називають фізичною аддитивністю,
незалежністю, сумативністю, відокремленістю. (Адитивність - від лат. additivus
- отримується шляхом складання).
Строго кажучи, будь-яка система, що розвивається знаходиться, як
правило, між крайніми точками умовної шкали: з одного боку - це стан
абсолютної цілісності, при якому елементи і компоненти в системі повністю
«втратили» власні індивідуальні властивості і повну свободу самостійного
функціонування, але придбали нові колективні системно визначені якості за
рахунок наявності зв’язків і взаємодій. З іншого боку - це стан абсолютної
аддитивності, при якому всі складові елементи і компоненти повністю
«втратили» зв’язки один з одним і системно придбані властивості, однак
придбали або відновили при цьому власні індивідуальні властивості і повну
свободу самостійного і незалежного функціонування.
У тому граничному випадку, коли система «розпалася» на незалежні
елементи, про неї як про систему по суті її визначення говорити вже не можна -
вона по суті перейшла в стан простого набору елементів.
Слід зазначити, що на практиці існує небезпека штучного розкладання
системи на незалежні елементи, навіть коли при зовнішньому графічному
зображенні вони здаються елементами існуючої системи.

164