Page 166 - 6625

Прогресуюча систематизація та прогресуюча факторизація. Для
оцінки вищеописаних явищ інтегративності і аддитивності А. Холл застосував
більш «тонкі» формулювання: - «прогресуюча систематизація», що
характеризує прагнення системи до зменшення самостійності елементів, тобто
до більшої цілісності (приклад інтенсивних структур), і «прогресуюча
факторизація», що характеризує прагнення системи до стану з усе більш
незалежними елементами (приклад деградуючих структур). По суті ці поняття
характеризують швидкість і прискорення процесів у відповідних
закономірностях.
У будь-який розглядаємий етап розвитку системи її стан («зріз») можна
охарактеризувати ступенем прояву однієї з цих властивостей або тенденцій до
їх зростання або зменшення.
При створенні складних (особливо тих, які розвиваються) систем постає
проблема використання наявних ресурсів (матеріальних, методологічних,
фінансових, організаційних та ін.) з найбільшою ефективністю так, щоб
найшвидшим шляхом досягти максимальної інтегративності, а також зберегти
на тривалий час сформовану цілісність.
В принципі, неможливо розробити повний перелік рекомендацій по
формуванню і збереженню цілісності, а проблема вибору і збереження
інтеграційних факторів повинна вирішуватися в конкретних випадках на
моделях, що поєднують засоби якісного і кількісного аналізу.
Останнім часом з’являються спроби розробити методи розпізнавання
напрямків розвитку систем в сторону інтегративності або в сторону
аддитивности, оцінки ступеня прогресуючої систематизації або прогресуючої
факторизації, зокрема шляхом введення порівняльних кількісних оцінок
ступеня цілісності та коефіцієнта використання властивостей елементів в
цілому.

2. Закономірності комунікативності та ієрархічності систем
Ця група закономірностей пов’язана з дослідженнями систем з позицій
їх структурної ієрархічної будови, з розчленування цілого на частини і їх
взаємодії з навколишнім (зовнішньої) середовищем, значимою або істотною
для функціонування систем.
Закономірність комунікативності. Ця закономірність складає основу
визначення системи, з якого випливає, що система не ізольована від інших
систем, вона пов’язана безліччю комунікацій із зовнішнім середовищем.
Остання являє собою складне і неоднорідне утворення, яке, в свою чергу,
містить систему більш високого порядку або надсистему (або надсистеми), яка
формує вимоги і обмеження досліджуваної системи. Крім цього, вона може
містити також підсистеми (нижчого порядку, підлеглі системи) і системи
одного рівня з рівнем розглянутої.
Таким чином, закономірність комунікатівності передбачає, що система
утворює особливу, складну єдність із середовищем, яка дозволяє розкрити

165