Page 148 - 6625
P. 148

варіанти напрямків розвитку, з високою точністю прогнозувати їхні результати
            та вибирати найбільш оптимальний.
                    З  позицій  системності  домінантною  є  триєдина  концепція  сталого
            розвитку,  згідно  якої  сталий  розвиток  обумовлюється  збалансованим
            (урівноваженим)  розвитком  соціальної,  економічної  та  природної  сфер
            (систем). Причому триєдина концепція в рівній мірі може застосовуватись до
            глобальних,        національних,        регіональних,        галузевих,      територіальних,
            господарських  систем  (організацій  і  підприємств).  Таким  чином,  можна
            вважати,  що  розвиток  економічних  систем  (основою  яких  є  підприємства)  у
            сучасних умовах визначається спільним розвитком таких нероздільних сфер, як
            економіка,  соціум  та  довкілля.  Різні  підходи  існують  також  щодо  визначення
            терміну  “розвиток”.  З  позиції  синергетики  В.  П.  Бранський  формує  таке
            визначення  розвитку:  “Розвиток  є  ріст  ступеню  синтезу  порядку  і  хаосу,
            обумовлений  прагненням  до  максимальної  стійкості”.  Стійкість  (сталість)
            системи  нижчого  рівня  (підприємства)  визначається,  як  взаємодією  власних
            підсистем  “економіка-соціум-довкілля”,  так  і  взаємодією  з  аналогічними
            системами  вищих  рівнів.  Якщо  розвиток  полягає  в  прагненні  максимальної
            стійкості  системи,  то  таку  стійкість  можна  забезпечити  при  оптимальному
            поєднанні  певної  стійкості  економічної,  соціальної  та  природних  систем,
            простіше урівноваженні розвитку цих систем. Відповідно, для визначення стану
            цих  систем  і  управління  ними  необхідно  сформувати  відповідні  критерії  і
            показники – індикатори сталого розвитку.
                    Здебільшого  базовий  набір  індикаторів  сталого  розвитку  (наприклад
            Комісією ООН з сталого розвитку) поділяють на чотири основні групи:
                    соціальні (індикатори соціальних аспектів сталого розвитку);
                    економічні (індикатори економічних аспектів сталого розвитку);
                    екологічні (індикатори екологічних аспектів сталого розвитку);
                    інституційні (індикатори інституціональних аспектів сталого розвитку).
                    Даний підхід доцільно застосувати і для формування індикаторів сталого
            розвитку  підприємства.  Він  також  відображає  триєдину  концепцію  сталого
            розвитку,  згідно  з  якою,  як  уже  відмічено,  необхідно  виділити  три  групи
            критеріїв: економічні, соціальні і екологічні.
                    Особливістю запропонованих критеріїв сталого розвитку підприємства є:
                    -  мінімізація  кількості  індикаторів  за  двома  критеріями:  основний
            результат  і  ефективність;  мінімізація  кількості  критеріїв  обумовлює  більш
            просте і ефективне управління при їх використанні;
                    -  індикатори  формуються  для  внутрішнього  і  зовнішнього  середовища
            підприємства,  оскільки  стійкість  складних  систем  обумовлюється  взаємодією
            чинників зовнішнього і внутрішнього середовища.
                    Конкретизуємо критерії та індикатори.
                    Економічні індикатори:
                    - внутрішні: результат – обсяги виробництва та їх динаміка;
                    ефективність – рентабельність продукції та її динаміка;




                                                           147
   143   144   145   146   147   148   149   150   151   152   153