Page 35 - 6584

Внутрішньовиробничі резерви підвищення ефективності використання діючих
виробничих потужностей поділяються на екстенсивні й інтенсивні.
- екстенсивні - збільшення ефективного фонду часу роботи обладнання в межах режиму
роботи підприємства (скорочення внутрішньозмінних і цілоденних простоїв обладнання, трива-
лості планових ремонтів). Екстенсивне використання протилежне інтенсивному і пов'язано із
збільшенням кількості засобів виробництва. До екстенсивних відносять резерви збільшення

корисного часу роботи обладнання
- інтенсивні - більш повне завантаження обладнання в одиницю часу. Інтенсивне
використання виробничих потужностей характеризується застосуванням ефективних засобів
виробництва і технологічних процесів, використанням передових методів організації праці,
впровадженням досягнень науково-технічного процесу, нових інноваційних проектів. До
інтенсивних відносять заходи по найбільш повному завантаженню обладнання в одиницю часу.

4.3 Розміщення виробничих потужностей

Наступним етапом у створенні операційної системи є прийняття рішення про
місцезнаходження виробничих потужностей та проектування підприємств.
На цій стадії розроблення операційної системи виникають два взаємозв'язані питання:
скільки об'єктів і яку потужність намагається створити (іншими словами, чи створювати декілька
великих підприємств або велику кількість дрібніших підприємств) і де розмістити кожний з
об'єктів?
Рішення про кількість і продуктивність матеріально-технічних об'єктів, звичайно,
визначаються чинниками ефективності і маркетингу. Деякі цілком певні чинники вказують на
користь створення великих централізованих підприємств, інші чинники – про перевагу невеликих,
розсіяних підприємств.
У деяких операційних системах береться комбінований підхід, де використовуються і великі,
і дрібні підприємства. Типовими прикладами можуть служити фабрики хімічного чищення і
лабораторії з обробки фотоматеріалів. У цих випадках, звичайно, є велика кількість маленьких
розосереджених підприємств, що здійснюють безпосередній контакт з клієнтурою, і
централізовані капіталомісткі виробничі центри, що виробляють обробку матеріалів.
Рішення про місцерозміщення підприємств, звичайно, йдуть від загального до окремого.
Припустимо, що виробник побутової електронної апаратури вирішує питання про розміщення
заводу з виробництва програвачів компакт-дисків. При ухваленні рішення будуть послідовно
розглянуті наступні питання: на якому континенті будувати завод, в якій країні, в якому штаті або
в якій провінції, в якому місті, на якому майданчику або в якій існуючій будівлі. Звичайно, не у
всіх випадках потрібно розглядати всі ці рівні.
Для зручності розгляду питання виділяють два рівні рішень про місце розміщення
підприємства:
 макрорівень – рішення про континент, країну, провінцію і місто;
 мікрорівень – вибір конкретного майданчика або будівлі для підприємства.
Чинники, що враховуються при ухваленні рішення на кожному з цих рівнів, будуть різними.
Основні чинники, що розглядаються на макрорівні, наступні:
1) демографічні і економічні чинники, що впливають на розмір і розвиток основних ринків
збуту продукції операційної системи;
2) джерела і транспортні витрати по доставці матеріалів, потрібних для операційної системи;
3) кількість і якість трудових ресурсів;
4) наявність достатньої кількості енергії і води;
5) політична стабільність;
6) податкова політика і заохочення економічного розвитку;
7) питання захисту навколишнього середовища;
8) вартість земельної ділянки і будівництва;

33