Page 161 - 6583

досліджень і водночас позбавлений основних його недоліків?
Загалом, заснованому на точних рівняннях поверхні
розсіювання (6.18), безумовно, не можна, у чому можна
переконатися з формул (6.15), (6.16). Уявні поверхневі


вектори A і B визначаються, крім скалярних імпедансів,
усіма компонентами електромагнітного поля. Але якщо
говорити про деякі окремі випадки моделі падаючого поля, то
визначена надія, цілком ймовірно, зберігається.
Для прояснення і, можливо, реалізування цієї ідеї
звернемося до точної рівності (6.10) – узагальненому
рівнянню імпедансів і припустимо, що ми маємо у своєму
розпорядженні досить щільну мережу високоточних
синхронних спостережень компонент магнітного поля. Ідея
полягає в тому, щоб на підставі цієї рівності визначити


імпеданси  і  , а також їхні градієнти  і  , за тієї умови,
     
 



що коефіцієнти H ,   H ,    H  n і H  n відомі зі
     

спостережень. Вважаючи, що значення імпедансів  і 
вдалося в такий спосіб визначити і, поклавши E n  0
(мономодальне збудження, H–мода), можна на підставі
співвідношення (6.15) обчислити уявний поверхневий вектор

B :
 2 2         


B        n H H     n H   H    n H E   




    
2




   n H   E      2    H H  H H 
n
n

   

2




 H E    H E      2  H H  H H 
n  n  n n
     


 H n E n      H   n E   n  (6.25),
n n
    

    2  H H  H H   H n E n   
n
2


n
n
  
  H   n E   n 
n

161