Page 165 - 6583

«кущів» за термінологією) мережі пунктів спостережень, що
включають як звичайні, так і базові точки. При цьому
просторова структура цих «кущів» має забезпечувати
можливість оцінювання необхідних параметрів у рівняннях


(6.7), (6.10), визначення уявних поверхневих векторів A і B ,
а також оцінювання первинного (чи нормального) поля.
Імовірно, прикладів польових систем спостережень, що
задовольняють ці вимоги, небагато, однак на даному етапі ми
перебуваємо лише на самому початку шляху, і є перспективи
їхнього розвитку.
З викладеного зрозуміло, що точна векторна
імпедансна тотожність (6.7) для гармонічних полів на
замкнутій границі розділу й узагальнене рівняння імпедансів
(6.10), загалом, містять два скалярних параметри (імпедансу),
окремим випадком яких є наближені гармонічні умови Ритова
– Леонтовича. Це векторна імпедансна тотожність (6.7)
породжує два незалежні уявні поверхневі (тангенціальні)


вектори A і B . Їхня ортогональність і рівність норм дає два
точних скалярних рівняння поверхні розсіювання
гармонічного електромагнітного поля, що визначають її в
термінах унітарного (неевклідового) векторного простору
другої розмірності, у якому задано скалярний добуток
векторів. Акцент робиться на можливості використання цих
рівнянь розсіювальної поверхні при розв’язку обернених
багатовимірних задач магнітотелуричного і локального
магнітоваріаційного зондування. При цьому, на відміну від
класичного підходу, для розв’язку цієї задачі пропонується
використовувати як основну, базову інформацію не
синтезоване магнітне поле, а «довжину» уявних поверхневих


векторів A і B . Істотно, що в цьому разі з'являється
можливість використання інформації про розподіл усіх
компонентів електромагнітного поля на розглянутій границі
розділу середовищ.
Варто зазначити, що твердження, яке часто трапляється
в літературі, про універсальність моделі тензора імпедансу
при описі магнітотелуричного процесу, засноване на існуванні


Z
лінійного співвідношення E   H , що трактується як
 y
математична теорема, отримана в припущенні, що первинне
поле можна наблизити полем плоскої хвилі, що нормально

165