Page 159 - 6583

    обч


 A   , ,B x y   A   , ,B x y     ,
 (6.24)
 min    ,

 
обч.
B
де A   – «довжина» вектора A чи B , визначена як
   
A A   B B  , обчислена для заданого розподілу
електропровідності, (γ) – функціонал, що виділяє модельний
клас середовища.
Інакше кажучи, для заданої моделі середовища
розраховують електромагні поля, збуджені заданим
нормальним полем, і обчислюють «довжини» уявних векторів


A і B . Розв’язок оберненої задачі полягає в регуляризованій
ітераційній мінімізації відхилень «довжин» цих векторів.
Такий підхід до розв’язку оберненої задачі може бути
названий методом уявних поверхневих векторів. Істотно, що в
цьому разі з'являється можливість використання інформації
про розподіл усіх шести компонентів електромагнітного поля

на границі розділу, як це випливає з визначення векторів A і

B . Ця можливість не є зайвою, тому що тангенціальні поля


E і H на границі розділу S 0, узагалі говорячи, ніколи не є
 
відомими цілком. Безперечно, на цьому шляху розв’язку
оберненої задачі виникає ряд питань, відповіді на які можуть
дати модельні розрахунки. Однак їхній центр ваги все-таки
лежить у практичній області. Насамперед необхідно
розробити методику оцінювання за експериментальними
даними параметрів нормального поля та квазішаруватого
(фонового) середовища, чутливості «довжини» уявних
векторів стосовно глибинним (коровим і мантійним)
структурам, технології виконання польового експерименту та
ряд інших питань, що виникають при практичній реалізації
методу.

159