Page 158 - 6583

 H y  y,x ,  H обч  y,x , ,    ,

y
 (6.23)
min    ,

де H обч  y,x , ,   – компонента магнітного поля,
y
обчислена для заданого розподілу електропровідності γ,
а (γ) – функціонал, що виділяє клас моделей середовища, на
якому розв’язується обернена задача.
Очевидно, розглянута схема розв’язку оберненої задачі
має низку істотних недоліків. По-перше, це та обставина, що
тензор імпедансу і тіппер, загалом не є «нормальними»
фізичними величинами і не завжди можуть бути визначені зі
спостережень з достатньою точністю. По-друге, як випливає з
формули (6.22), ядра відповідних інтегралів змінюються дуже
3
повільно (як O(1/r ) у випадку тривимірної задачі), у зв'язку з
чим потрібно мати інформацію про розподіл значень тензора
імпедансу чи тіппера на досить великих площах чи великих
віддаленнях від неоднорідності в двовимірному випадку, що
на даному етапі розвитку методу фактично нереально.
Розв’язання оберненої задачі в рамках концепції її «повного
розв’язку» за наявності вихідної інформації на одному – двох
профілях у тривимірному варіанті є практично неможливим.
Отже, незважаючи на перші успішні досвіди з
тривимірної інверсії модельних МТ-полів, обернення
магнітотелуричних і магнітоваріаційних даних вимагає
випереджального дослідження розглянутих проблем. Ми
можемо спробувати поліпшити класичну схему розв’язку
оберненої задачі, використовуючи як основну базову
інформації не синтезоване магнітне поле, а поверхневі уявні


вектори A і B , що генеруються точною векторною
імпедансною граничною умовою (6.7). Очевидно, що в цьому
разі удасться уникнути деяких проблемних питань, пов'язаних
з обробкою даних польових спостережень (визначенням
тіпперів чи тензора імпедансу), трансформацією тіппера й
імпедансу (узагальненого тензора імпедансу) у синтезоване
магнітне поле. У розглянутому контексті обернена задача

МТ-зондування полягає в наближенні довжини вектора A чи

B :

158