Page 80 - 6555

що феномен є проявом, який відсилає до певного виду буття (феномен
існуєлише як прояв; тобто він сам указує на основу буття). Виходячи з
попередніх міркувань, ми маємо взяти до уваги те, що буття феномена
(незважаючи на спільну з феноменом поширеність) не здатне бути предметом

феноменальної умови – яка існує лише доти, доки вона себе проявляє – і що,
отже, воно перевершує знання, яке ми маємо про нього, і забезпечує основу для
такого знання.

Сартр Ж.-П. Буття і Ніщо

ЛЕКЦІЯ 8.

ПРОБЛЕМА ПІЗНАННЯ У ФІЛОСОФІЇ. ДІАЛЕКТИКА ЯК ВЧЕННЯ
ПРО РОЗВИТОК

1. Сутність пізнавального процесу.

2. Діалектика та її історичні форми.Принципи і закони діалектики.
3. Категорії діалектики.

1. Сутність пізнавального процесу.

Пізнання – це процес активного, цілеспрямованого, понятійного
відображення дійсності у свідомості людини. Теорія пізнання (або

гносеологія) – розділ філософії, у якому з’ясовуються природа пізнання, його
рівні, методи, форми, закономірності, можливості, трудності та суперечності.

У філософії мають місце два протилежних підходи до з’ясування сутності
процесу пізнання, його джерела, здатності людського розуму відобразити
істину.
Для ідеалістичної філософії пізнання – це процес діяльності самої людської
свідомості, результат останньої. Зміст знання з точки зору такого підходу ми,
нібито, отримуємо не з об’єктивної дійсності, а з самої свідомості, котра є
джерелом пізнання. Для матеріалістичної філософії пізнання є процесом
вияву самої сутності людини, її можливостей адекватно відобразити у
свідомості те, що вона пізнає. Джерелом пізнання у такому розумінні є не
свідомість людини сама по собі, а відображувана нею об’єктивна дійсність,
яка не залежить від людини, її свідомості. Остання є лише засобом пізнання, а
не джерелом його. Бо зміст знання знаходиться за межами свідомості.

Пізнання — це вища, людська, соціальна форма відображення, якій
притаманні такі риси: