Page 81 - 6555
P. 81

1.  Пізнання  є  формою  духовного  (ідеального)  відображення  і  освоєння
               дійсності.  Пізнання  як  відображення  —  це  здатність  людського  мозку
               відтворювати у певній ідеальній формі і до певної міри повноти існуючі поза
               ним об'єкти, їх властивості і зв'язки.

               2.  Джерелом  пізнання,  сферою,  звідки  воно  отримує  свій  зміст,  є  існуюча
               незалежно від свідомості об'єктивна реальність.


               3. Процес пізнання має суспільно-історичний характер.


               4.  Основу  всього  процесу  пізнання  становлять  суспільно-виробнича,
               соціально-політична, науково-експериментальна та інша практична діяльність
               людей.


               5. Пізнання є не пасивним спогляданням дійсності, а активним процесом, не
               простим  одержанням  готових  знань,  а  творчим  їх  формуванням  на  основі
               усвідомлення цілей, настанов і змісту практичного впливу людини на об'єкт.

               6.  Пізнання  —  складний,  суперечливий,  нескінчений  за  своїми  проявами
               процес наближення образів свідомості до об'єкта пізнання, рух нашої думки
               від незнання до знання, від знання неповного, недосконалого до знання більш
               повного і досконалого.


               Таким  чином,  пізнання  —  це  зумовлений  законами  соціального  розвитку,
               нерозривно пов'язаний з практикою процес активно-діяльного відображення в
               свідомості  людей  об'єктивної  та  суб'єктивної  дійсності,  основним
               результатом якої є знання.


               Зверніть  увагу  на  те,  що  знання  —  це  результат  пізнавальної  діяльності,
               виражений  в  ідеальних  образах  (уявленнях,  поняттях,  судженнях,  теоріях)  і
               закріплений  в  знаках  природних  або  штучних  мов.  Знання  певним  чином
               співвідносяться з вірою. Віра — це знання, прийняте без достатньої критичної
               перевірки, під впливом чужої думки, власного інтересу, традицій, навіювання
               тощо.


                    2.Діалектика та її історичні форми

                    Слово діалектика походить з давньогрецької мови. У первісному своєму
            значенні воно виражало мистецтво вести бесіду. Сократ і Платон діалектикою
            називали  «мистецтво задавати питання  й давати на них відповіді», мистецтво

            перемагати в полеміці зі своїм опонентом.
                    Нового  змісту  надав  діалектиці  Георг  Вільгельм  Фрідріх  Гегель.  Він

            розглядав діалектику як, перш за все, вчення про всезагальний зв’язок усього,
            що існує, з усім існуючим іншим.

                    Принципи й закони діалектики
   76   77   78   79   80   81   82   83   84   85   86